Тодішній головний командир Миколаївського порту і воєнний губернатор м.Миколаєва адмірал Борис Олександрович фон Глазенап висловив пропозицію про відкриття тут вищого навчального закладу на базі "обмертвілих" корпусів адміралтейства, різних майстерень, покинутих військових казарм та інших колишніх приміщень військово-морського призначення. Новостворюваний навчальний заклад міг би також використовувати книжковий фонд перебазованої до Миколаєва Севастопольської бібліотеки, обсерваторію та приміщення морського шпиталю. "Матеріальна частина, необхідна для університету, - зазначав В.О. фон Глазенап, - вся готова і цей університет одержав би у Миколаєві навіть те, чим, як правило, наново відкриті університети облаштовуються з часом, - іноді через десять, двадцять років" [12].

Зваживши на доводи адмірала Глазенапа, Міністерство народної освіти створило комісію для вивчення реальної обстановки на місці та складання проекту Статуту і штатного розкладу новостворюваного університету. У 1862 р. з Миколаєва від членів урядової комісії до Санкт- Петербургу було направлене повідомлення, в якому зазначалося, що "цей край і місто Миколаїв дуже потребує вищого навчального закладу і Миколаївський університет зможе успішно продовжити традиції довготривалого існування інших університетів, які пишаються і багатством, і науковими досягненнями, і славою своїх викладачів, а також вихованців" [13].

У цьому ж 1862 р. за редакцією заступника попечителя Харківського навчального округу К.Фойгта був підготовлений проект статуту університету для Миколаєва. В цьому документі вже на перших сторінках відзначалось те, що оскільки університет у Миколаєві готував би кадри для всієї наново освоюваної території колишніх козацьких вольностей і таврійського степу, то він повинен називатися Новоросійським. А у зв'язку з тим, що його хотів взяти під своє покровительство сам цар Олександр II, то його доцільно іменувати Імператорським [14].

Виходячи із насущних потреб, матеріальної бази та кадрового забезпечення в університеті передбачалося відкриття трьох факультетів: історико-філологічного з відділами слов'яно- російської, стародавньо-класичної й східної словесностей та історичної науки; фізико- математичного з відділами математичних, природничих наук, техніко-агрономічним (із вивченням комерційної справи); юридичного із спеціалізаціями з цивільного, адміністративного та міжнародного права.

На 38 кафедрах повинні були працювати близько 150 викладачів: професорів ординарних (зі ступенем доктора наук) і екстраординарних (без вченого ступеня), доцентів старших та молодших (зі ступенями кандидата наук чи магістра), приват- доцентів (що отримували заробітну плату із коштів, які вносять студенти за навчання), лекторів (дипломованих вчителів гімназій), практичнихвикладачів (рекомендованих для проведення занять професорами) та учителів мистецтв (осіб, що мають здібність у таких справах). Крім цього, на загальноуніверситетській кафедрі богослужіння повинні бути спеціалісти для читання на всіх факультетах церковної історії, а на юридичному факультеті - церковного законознавства. Всі викладачі вважалися б державними службовцями, яким би присвоювалися відповідні ранги.

Кожний студент повинен був сплачувати за навчання щорічно по 40 рублів. Але нужденні студенти мали право на пільги. Від сплати за навчання звільнялися б також діти професорсько- викладацького складу університету та вчителів і вихователів, які працюють у системі Міністерства народної освіти. Окрім цього, студенти-відмінники могли розраховувати на отримання щорічної стипендії в розмірі 200 рублів із державної скарбниці. Але всі стипендіати після закінчення університету мусили відпрацьовувати за розподіленням стільки, скільки років отримував стипендію.

Так сталося, що в ході обговорення даного проекту одеські чиновники та міщани, а насамперед тодішній попечитель Одеського навчального округу М.І.Пирогов, зуміли переконати урядові кола про доцільність відкриття такого університету не в Миколаєві, а в Одесі, що й було зроблено у 1865 р. [15].

У Миколаєві ж були відкриті чоловіча гімназія з пансіоном для дітей південних слов'ян, жіноча гімназія з прогімназією, повітове та ремісниче училища і 15 шкіл грамотності.

Безумовно, це не могло влаштувати адмірала Б.О. фон Глазенапа. Тому він висунув нову ініціативу про створення у Миколаєві політехнічного інституту із такими шістьма відділами (факультетами): механіко- технічним, будівельно-інженерним, суднобудівним, хіміко-технічним, гірничо-заводським та сільськогосподарським.

Цей новий проект також отримав схвалення у всьому південному краю. Багато земських установ і міських зібрань Херсонської та інших губерній висловили готовність про фінансову підтримку майбутнього політехнічного вищого навчального закладу.

На жаль, у 1871 р. адмірала Глазенапа було призначено членом Адміралтейської ради і переведено з Миколаєва до Санкт-Петербургу. Після цього відразу ж ідея про відкриття вищого технічного навчального закладу була перехоплена "батьками" Харкова, і у 1872 р. було прийнято рішення на "височайшому" рівні про відкриття технологічного інституту (нині політехнічний університет) у цьому місті. Розпочав він випускати кадри у 8О-х роках XIX ст. [16].

А в Миколаєві питання про відкриття вищого навчального закладу було перенесено аж до 1902 р. Але і тоді така спроба, як і попередні, виявилась невдалою. Тільки через 10 років, коли у миколаївських гімназіях, неповних середніх і початкових школах через велику нестачу викладачів посилилась відмова дітям у навчанні, 18 червня 1913 р. виконуючий обов'язки Міністра освіти барон Таубе підписав наказ про відкриття Миколаївського учительського інституту [17]. Так розпочалася історія нинішнього Миколаївського державного педагогічного інституту, який у 1999 році здобув статус педагогічного університету.

Другий вищий навчальний заклад у Миколаєві був відкритий уже після Жовтневої революції у 1920 р. [18]. Мова йдеться про Український державний морський