УДК 393(477) "375/1492"

Козлов М.М., Миколаївський державний університет ім В.О.Сухомлинського

Небіжчик у підземному світі та уособлення смерті

У даній статті був вперше розглянутий такий важливий аспект східнослов 'янського язичництва, як уявлення наших предків про підземних богів - уособлень смерті.

This article is the first one to consider such an important aspect of the Slavonic pagan religion as the image of our ancestors on underground gods who symbolized death.Стародавні язичницькі вірування справили істотний вплив на духовне життя всіх народів європейської цивілізації, у тому числі і українське суспільство. Відродження національної традиційної культури, вітчизняної духовності практично неможливе без детального вивчення східнослов'янського язичництва, у якому знайшов своє втілення сконцентрований досвід багатьох поколінь наших предків.

Вивчення уявлень наших предків про смерть та потойбічний світ, що відбивали традиційні погляди на світобудову, мікросвіт людини та коловерть людського існування є перспективним напрямом досліджень духовної і культурної спадщини українського народу.

Метою даного дослідження є реконструкція частини східнослов' нських язичницьких вірувань, пов'язаних з уявленнями про богів - уособлень смерті та підземного світу - Велеса, Желю та Мару.

В історіографічній науці Велеса звичайно трактують як бога худоби та заможності, посилаючись на відповідні пояснення у "Повісті минулих літ" та "Слові якогось Христолюбця" [1]. Д.Щепкін, спираючись на дані етимології, дійшов висновку, що Велес у давніх слов' ян був богом сонця та весняного тепла [2].

М.Попович висунув припущення, що цей бог уособлював собою увесь підземний світ і був пов'язаний з мертвими предками [3]. Зв'язок Велеса з культом родючості землі, клятвами та уявленнями про міфологічних істот-велетів було проаналізовано у фундаментальній монографії Ю.Г.Писаренка "Велес-Волос в язичницькому світогляді Давньої Русі" [4].

Східнослов' янські богині Мара та Желя або зовсім ігноруються в працях вітчизняних дослідників язичництва, або пояснюються як імена ритуальних лялек, яких наші предки використовували під час деяких свят [5]. Разом з тим деякі дослідники відзначають етимологічний зв'язок імен цих богинь з такими давньослов'янськими термінами, як "смерть", "мор", "скорбота", "жалоба за померлими" [6].

Таким чином, можна дійти висновку, що, незважаючи на той факт, що в деяких дослідженнях східнослов'янського язичництва були розглянуті різні аспекти уявлень наших предків щодо таких язичницьких богів, як Велес, Мара та Желя, концептуально цілісної інтерпретації поглядів наших предків щодо уособлень смерті та підземного світу мертвих в сучасній науці не існує.

Головною функцією одного з можливих уособлень смерті у наших предків Велеса (Волоса), як свідчать джерела, було заступництво худоби. Саме у такій якості згадується цей бог у "Повісті минулих літ" під 907 й 971 рр., а також у "Слові якогось христолюбця" за списком Троїце-Сергієвої Лаври. Це дозволяє висловити припущення, що Велес був пов' язаний з культом рослин (головним джерелом їжі для худоби) й відтак нижчим підземним світом, де "мешкали" померлі пращури.

На користь гіпотези про зв'язок "бога худоби" з культом рослин і "антисвітом" свідчить і звичай, який існував у Костромській губернії Росії ще у XIX ст. - залишати восени сніп незжатого хліба "Волосу на борідку" [7].

Богом підземного світу виступає Велес і в договорах X ст. київських князів-язичників з Візантією. Ім'я даного бога у "Повісті минулих літ" згадується, наприклад, під 971 р. при описі укладання угоди київського князя Святослава з представниками Візантійської імперії. Русичі закликали у свідки своїх язичницьких богів Ве- леса та Перуна і обіцяли не ламати своїх клятв. Інакше їм судилося б загинути на війні [8].

Цікаво, що під 945 р., при складанні договору князя Ігоря з візантійцями, Велес не згадується, але в цьому фрагменті "Повісті минулих літ" подається повний текст клятви. На відміну від попередніх договорів, русичі погоджувалися у випадку порушення з їх боку домовленості не тільки загинути від своєї зброї, але ще й бути рабами "нині і в майбутньому" [9].

Якщо припустити, що при складанні обох договорів літописець згадує одну і ту саму язичницьку клятву і під 971 р. вона подається лише у скороченому вигляді, то розкривається інша іпостась Велеса як володаря "нижчого світу мертвих" та судді загробного світу. Від нього, як свідчать русько-візантійські угоди, залежать смерть та життя людини, а також його соціальний статус у "світі мертвих".

Великий інтерес для теми нашого дослідження становлять назви поховальних насипів раннього середньовіччя - "волотовки" (від ім'я бога Велеса). Так називаються, зокрема, деякі східнослов'янські язичницькі кургани, розташовані впродовж Західної Двіни та її притоків. Найбільша концентрація подібних топонімів зустрічається навколо міста Вітебськ, а також басейна річки Лукомки. Це потрібно пов'язати з головними функціями язичницького Волоса-Велеса як господаря "нижчого підземного світу". Термін "волотовки" можна пояснити як "територія - майно Волоса".

На користь гіпотези про зв'язок Велеса- Волоса з культом мертвих і "антисвітом" свідчать також деякі діалектні терміни і індоєвропейські паралелі. Слід відзначити, наприклад, наявність в імені бога коріння "vel", який виступає у західнослов'янських та балтійських мовах як основа термінів, пов'язаних з потойбічним світом. У литовській мові термін "veles" означає "душі померлих", "vels" - "смерть", чеське слово "veles" означає "чорт", "злий дух" [10].

Велику полеміку серед сучасних вчених викликає зв'язок літописного Велеса-Волоса з зооморфними культами змія та ведмедя. Так, В.В.Іванов та В.І.Топоров, спираючись на ряд писемних