та етнографічних джерел, а також паралелі з індоєвропейської міфології, висловили припущення, згідно з яким Велес у східносло- в' янській язичницькій міфології - це одна з іпостасей індоєвропейського змія - антипод бога блискавок та грому [11]. Зв'язок Велеса з образом смерті-змії запримітив і Ю.Г.Писаренко, спираючись на легенду про смерть князя Олега, а також ряд інших джерел [12].
Рішуче виступив проти трактування змієподібного образу Велеса Б.О.Рибаков. На його думку, ототожнювати бога багатства Велеса з негативними явищами - насильницькою смертю та полоном людей - невірно. Згідно з його точкою зору не викликає ніяких сумнівів зв'язок Велеса з іншим тотемним звіром - ведмедем, культ якого виник ще у доісторичну добу. До даного висновку його спонукала наявність символів ведмедя (ідолів у вигляді цього звіра, глиняних або реальних ведмежих лап, зубів і т.ін.) на місці язичницьких храмів Велеса й зрештою назва сузір'я Плеяд "Волосині", які нібито пророкували добре полювання на ведмедя [13].
Ця точка зору, на нашу думку, є найбільш ґрунтовною, що добре узгоджується з матеріалами наявних джерел. Наприклад, образ бога смерті Велеса у вигляді ведмедя простежується у "Повісті минулих літ" під 1071 р. Тоді суздальський воєвода Ян Вишатич узяв у полон двох слов' янських волхвів та наказав вбити їх і повісити на деревах. Після страти на другу ніч ведмідь заліз на дерево, зжер невдалих жерців [14].
Привертає увагу той факт, що язичницьких волхвів не залишили після страти у лісі, як звичайно вчиняли зі святотатцями, а повісили на деревах, що згідно з давньослов' янськими язичницькими канонами означало посвячення або принесення у жертву людини якомусь богу, про що прямо повідомляє арабський автор X ст. Ібн- Фадлан [15].
Можливо, що в образі ведмедя виступав саме Велес-Волос. Ведмідь у свідомості наших пращурів уособлював чужий лісовий світ, майже ідентичний підземному "антисвіту". Не випадково постійним атрибутом більшості давньосло- в' янських язичницьких свят були ведмежі шкіри, які вважалися еквівалентними вивернутому навиворіт одягу - атрибуту "антисвіту". До того ж правдоподібною бачиться гіпотеза В.І.Іванова та В.М.Топорова про етимологічну близькість термінів "волхв" і "волохатий", "волос" - "косатий" [16].
Щоправда, існує точка зору, згідно з якою ведмідь, який "прийняв через свою пащу" трупи волхвів у "антисвіт" уособлював язичницького бога Перуна. Так, О.В.Амфітеатров, проаналізувавши епізод із вбивством Янем Вишатичем волхвів, дійшов висновку, що ведмідь виступив у ролі "Перунова звіра" [17]. Пізніше гіпотезу О.В.Амфітеатрова підтримав І.Ю.Івакін, який в свою чергу звернув увагу на те, що волхви були повішені на дубі - символі бога Перуна [18].
Але ця гіпотеза, на нашу думку, не узгоджується з образом бога грому та блискавок як представника "вищого", "небесного світу". Факт же повішання жерців на дубі уявляється скоріше простим збігом обставин, ніж якимось символом. Ведмідь тут виступає однією з іпостасей бога загробного світу Волоса-Велеса. Побічним підтвердженням даної теорії може послужити і сакральність даної тварини у східних слов'ян.
М'ясо ведмедя заборонялося вживати у їжу. Про це свідчить "Послання Феодосія Печерсько- го до князя Ізяслава про віру варязьку" - документ XI ст. Автор даного джерела з великим обуренням звинувачує католиків у тому, що вони їдять "удавленину, мертвечину и медведи- ну" [19]. У східних слов'ян-язичників не дозволялося й носити шкіру клишоногого звіра [20].
Про існування сакрального зв'язку між реальними ведмедями і потойбічним світом свідчить наявність у деяких східнослов' янських похованнях Північно-Східної Русі залишків ведмежих лап або їх глиняних муляжів. Подібні обереги зустрічаються у похованнях південно- східного Приладожжя, Підболотьївського могильника, костромських курганах, новгородських сопках. Глиняні лапи і металеві кільця складають головний інвентар слов'янських поховань Ярославських і Володимирських курганів сер. X ст. І.В.Дубов пояснює таке співпадіння металевих кілець і глиняних ведмежих лап як плату за заступництво бога смерті - ведмедя - на шляху в "підземний світ" [21].
Таким чином, у IX-X ст. н.е. у східних слов' ян-язичників склалася доволі складна система уявлень про бога смерті та "антисвіту". Культ Велеса-Волоса генетично був зв'язаний з вшануванням "упирів та берегинь", тобто своїх та чужих покійників й вірогідно склався у далеку мисливську добу. На це вказує очевидний зв'язок між культом бога смерті Велеса-Волоса та тотемним культом ведмедя. Симптоматично також у цьому відношенні переплетіння культу Велеса (пізніше Власія) з вшануванням ведмедя як господаря тварин у ранньохристиянську добу.
Наявні писемні й археологічні джерела подають дані про існування у східних слов'ян кінця I тис н.е. також культу богині-матері - володарки людського життя. Коріння цих вірувань, очевидно, сягають далекої неолітичної епохи - колиски індоєвропейської єдності.
Одне із святилищ великої богині смерті, яке датується VIII-X ст., було знайдено археологами під час розкопок літописного міста Шумськ поблизу Житомира. Воно становило собою врізану у землю неглибоку яму розміром 14х11 м. У даній архітектурній споруді виявлені залишки дерев'яного стовпа та багаття. Б.О.Рибаков вбачає у споруді антропоморфні риси - голову, розкидані у різні боки жіночі груди, стегна та ступні ніг. Дослідник інтерпретував "господарку" святилища як богиню смерті, звернувши увагу на те, що фігура поміщена головою на північ і розташована недалеко від могильника [22].
Археологічні дані добре узгоджуються з фольклорними джерелами. Так, згідно із східнослов'янськими чарівними казками шлях Івана- царевича у потойбічний світ починається з