якої механізувалася така важка операція вуглевидобутку, як зарубка вугілля.
Одним із найважливіших досягнень машинобудівного комплексу Донбасу у повоєнні роки було освоєння серійного виробництва вугільних комбайнів. Безпосередню участь у створенні цієї нової техніки брав Горлівський машзавод, на якому у 1947 р. були виготовлені дослідні зразки комбайна ГУК-1. Наступного року на базі цього комбайна спільними зусиллями заводських спеціалістів і вчених інституту "Дондіп- ровуглемаш" створюється дослідна партія комбайнів "Донбас", пер-ша серія яких у 1949 р. надійшла у промислову експлуатацію. Це була досить вдала для свого часу машина, яка дозволила механізувати один із найбільш трудомістких процесів вуглевидобутку - наваловідбійні роботи. Пізніше було створено ще кілька спеціалізованих машин: комбайни для розробки тонких пластів, для крутопадаючих пластів та інші типи машин. Горлівський машзавод вже у перші пово-єнні роки став головним виробником вугільних комбайнів не тільки для донець-кого регіону, але і для всієї країни. Якщо у 1946 р. завод випустив два ком-байни, то у 1950 p.- 344. У наступні роки комбайнова техніка постійно модифікувалася, а у пер-шій половині 60-х років з'явилися більш досконалі моделі. Крім того, завод виготовляв шахтні насоси, вентилятори головного провітрювання, корпуси електродвигунів, запасні частини до гірничошахтного устаткування [11].
Успішно освоював виробництво нового внут- рішньошахтного транспорту, породонавантажувальних машин та індивідуального шахтного устаткування Торецький машинобудівний завод. У повоєнні роки номенклатура його продукції значно розширилася і оновилася внаслідок впровадження у виробництво нових виробів: потужних контактних електровозів, нових типів (пневматичних і з електроприводом) породонавантажувальних машин, металевих стояків, іншого гірничошахтного устаткування. Протягом 1946-1950 pp. виробництво шахтних електровозів збільшилося у 1,5 рази, породонавантажувальних машин - у 115, металевих стояків - у 16 разів [12]. Істотне оновлення асортименту вироблюваної продукції відбувалося і на інших заводах [13].
Характерною рисою розвитку машинобудування регіону було проведення подальшої спеціалізації виробництва. Треба зазначити, що загалом ця галузь формувалася для обслуговування переважно важкої промисловості Донбасу. У структурі машинобудівного комплексу регіону сформувалося декілька головних напрямків: виробництво гірничошахтного устаткування для вугільної промисловості; металургійне машинобудування і транспортне.
Однією із найважливіших складових цього комплексу було гірничошахтне машинобудування. Воно було зосереджено в основному на шести заводах: Донецькому, Горлівському, Красно- луцькому, Торецькому машинобудівних заводах, а також на Луганському заводі вугільного машинобудування та Ясиноватському заводі гірничопрохідницького устаткування. На них випускалися майже усі машини і устаткування, яке використовувалося у вугільній промисловості. Втім треба зазначити, що вже у перші повоєнні роки у машинобудуванні розпочалася активна рооота щодо внутрішньогалузевої спеціалізації. Донецький машзавод виготовляв лебідки, підйомні машини, збагачувальне устаткування, запасні частини до гірничошахтного устаткування, вентилятори, конвеєри, редуктори та багато іншого устаткування. У повоєнні роки на заводі була проведена велика робота по поглибленню його спеціалізації: переглянуто і скорочено номенклатуру гірничошахтного устаткування, знято з виробництва непрофільну продукцію. Завод став спеціалізуватися на випуску переважно лебідок та підйомних машин. Якщо у 1940 р. було випущено 667 лебідок, то у 1950 р. - 831, у наступні роки випуск цієї продукції ще більше зріс. Значно збільшився випуск підйомних машин [14]. На кінець 50-х років питома вага вартості цієї продукції у загальному обсязі виробництва заводу становила майже 58%, на підприємстві вироблялося 73,6% загальносоюзного виробництва підйомних машин [15].
Подібні процеси відбувалися і на інших заводах гірничошахтного машинобудування. Луганський завод вугільного машинобудування виготовляв збагачувальне та транспортне устаткування для збагачувальних фабрик, а також вугільні комбайни, струги, редуктори. Однак головним видом його продукції було збагачувальне устаткування [16]. На кінець 50-х років питома вага вартості основної продукції у загальному обсязі виробництва складала майже 94% [17]. Краснолуцький машзавод спеціалізувався на випуску гірничого інструменту, виготовляв також бурове устаткування, вагонетки для перевезення людей [18], Горлівський машзавод - вугільних комбайнів, Торецький завод виготовляв електровози.
Виробництво устаткування для металургійної, енергетичної промисловості було зосереджено в основному на Новокраматорському та Старокраматорському маш-заводах. На Новокраматорському заводі у 1948 р. було випущено перший пово-єнний вітчизняний блюмінг для прокатки спеціальної сталі продуктивністю 1,5 млн. т прокату на рік. Це був сучасний агрегат, у якому усі робочі процеси прока-тки були механізовані, а управління - автоматизовано. У 1950 р. завод уперше в країні виготовив новітньої конструкції трубозаготівельний стан, який призначався для виробництва високоякісної катаної трубної заготовки. У 1947-1948 pp. за допомогою новокраматорських машинобудівників були відбудовані слябінг "1100", безперервний тонколистовий стан "1680" гарячої прокатки і цех холодної прокатки на "Запоріжсталі", а також стани на Донецькому, Єнакіївському, Макіївському та інших металургійних заводах. 3 19- 47 р. на Новокраматорському заводі було організовано виробництво уніфікованих ливарних кранів великої вантажності. Крім мета-лургійного машинобудування, новокраматорці випускали таку специфічну продук-цію, як вали гідрогенераторів, суцільноковані барабани для котлів високого тиску, ковальсько-пресове устаткування. Це, звичайно, були унікальні, переважно штучні вироби, які виготовлялися на замовлення конкретних підприємств. У 1948 р. на заводі почалося виробництво потужних екскаваторів з ковшем ємністю 3 м3. Наступного року було почато проектування крокуючих екскаваторів [19].
Транспортне машинобудування Донбасу було зосереджено в основному на Ворошиловград- ському паровозобудівному заводі. Це було одне із провідних підприємств не тільки регіону, а і всієї країни з виробництва локомотивів. Напередодні війни завод випускав майже 40% усіх паровозів країни [20]. У повоєнні роки на підприємстві проводилася активна робота щодо модернізації та удосконалення