Як свідчить таблиця, протягом четвертої п'ятирічки кількісні обсяги виробництва машинобудівної промисловості не тільки досягли довоєнного рівня, а були перевершені. У Донбасі особливо інтенсивно розвивалося виробництво машин і устаткування для важкої промисловості. У 1950 р. виробництво вугільних комбайнів збільшилося у порівнянні з 1940 р. у 15,6 раза, металорізальних верстатів - в 11 разів, породонавантажувальних машин - у 4,4 раза, металургійного устаткування - у 1,6 раза. Разом з тим треба підкреслити, що у процесі відбудови не тільки не поліпшилася довоєнна деформована, нераціональна структура галузі з абсолютним переважанням важкого машинобудування, а, навпаки, ця проблема ще більше загострилася. Як свідчать статистичні дані, у регіоні у повоєнні роки було зосереджено майже все гірничошахтне і значна частка металургійного машинобудування республіки. Все це призводило до техногенного перевантаження господарства, ускладнення екологічних, соціальних проблем регіону. Крім того, звичайно виробництво концентрувалося на великих заводах-монополістах, що не створювало умов для конкуренції, підвищення якості продукції. Правда, у цьому напрямку дещо робилося, зокрема, поступово оновлювався асортимент вироблюваної продукції. Так, на машинобудівних заводах республіки протягом 1946-1950 pp. було освоєно випуск понад 740 нових верстатів, машин та устаткування [22J. Деякі зразки освоєної продукції за своїми техні- ко-економічними показниками досягай світового рівня, але в цілому в умовах планової економіки, відсутності конкуренції якість машинобудівної продукції була невисокою. Головним критерієм оцінки діяльності підприємств залишалося своєчасне виконання кількісних, валових планових показників. Більш того, іноді ці критерії, на наш погляд, були абсурдними. Наприклад, виробництво металургійного устаткування оцінювалося у тоннах. Подібний підхід призводив до того, що виробники не були зацікавлені у зниженні матеріало- та енергоємності продукції. Так, загалом в країні середня вага вироблюваних верстатів збільшилася з 1,92 у 1940 р. до 2,85 ту 1950 р. Значно зросла і потужність (з 3,7 кВт до 5,5 кВт) верстатів, але, як свідчить досвід, використовувалася вона вкрай нераціонально [23].

Залишалася невирішеною і проблема механізації трудомістких процесів у машинобудуванні. У 1950 р. більше половини робітників машинобудівних заводів були зайняті ручною працею. На більшості підприємств питома вага часу верстатних операцій у загальній кількості затраченого часу коливалася від 25 до 50%, а питома вага ручної праці - від 50 до 75% [24]. При ма- лосерійному і поштучному виробництві, що було характерно для багатьох машинобудівних заводів Донбасу, питома вага ручної праці звичайно значно підвищувалася.

Проведена у відносно короткий термін відбудова машинобудування регіону заклала підвалини для досить динамічного розвитку галузі у наступні роки. Аналіз архівних і опублікованих матеріалів, статистичних даних свідчить, що у 50-70-х роках у машинобудівній промисловості відбулися значні кількісні і якісні зміни: швидкими темпами зростали обсяги виробництва, розширювалася номенклатура вироблюваної продукції, здійснювалися заходи щодо підвищення її якості тощо.

Як свідчать офіційні статистичні дані, машинобудування у порівнянні з іншими галузями промисловості розвивалося у ці роки найбільш високими темпами. Якщо у 1950 р. обсяги виробництва цієї галузі республіки перевищували показники 1940 р. у 1,4 раза, то у 1965 р. - у 12, у 1975 р. - у 38, а у 1980 р. - у 57 разів [25]. Досить інтенсивно розвивалося машинобудування у Донбасі. Обсяг валової продукції машинобудування і металообробки Ворошиловградської області за 1950-19/5 pp. зріс у 20,/ раза. Середньорічні темпи приросту валової продукції цієї галузі у Донецькій області протягом 1959- 1971 pp. становили біля 9% [26].

Одночасно з нарощуванням обсягів виробництва розширювалася номенклатура вироблюваної техніки. Особливо значні зміни відбулися у гірничошахтному машинобудуванні. Основні зусилля тут були зосереджені на освоєнні випуску нових машин і устаткування, насамперед, вугільних комбайнів. З початку 50-х років почалося створення серії нових вугільних комбайнів, пристосованих до різних гірничогеологічних умов. їх впровадження на шахтах дозволило механізувати такий трудомісткий процес, як виїмка та наважа вугілля. Основним виробником вугільних комбайнів у країні залишався Горлівський машинобудівний завод. На цей завод у кінці 50-х років припадало більше 90% загальносоюзного виробництва цього виду техніки [27]. Загалом заводами вугільного машинобудування Донбасу тільки у 1961-1965 pp. було виготовлено 163 дослідних зразки і організовано промислове виробництво 107 видів нових машин і устаткування, які змінили застарілі моделі. Так, на Горлівськомгу машзаводі були створені нові види вузькозахватних комбайнів і стругових установок. Дружківський машзавод почав випуск механізованих комплексів для обладнання шахтних дворів, модифікованих електровозів. Ворошиловградський завод освоїв виробництво нового обладнання для збагачення вугілля, більш досконалих конструкцій грохотів, сепараторів. Значно розширилася номенклатура продукції і на інших машинобудівних заводах [28].

Але створення і оснащення шахт окремими машинами і механізмами, навіть досконалими, загалом не вирішувало проблему механізації вуглевидобутку. На початку 60-х років залишалися немеханізованими процеси кріплення виробленого шахтного простору, управління покрівлею, виїмки вугілля на крутопадаючих пластах. Саме створення машин для комплексної механізації вуглевидобутку стало одним із головних напрямків діяльності гірничошахтного машинобудування у 60-70-ті роки. Вже на початку 60-х років на Горлівському машзаводі почали виробництво комбайнів УКР і "Комсомолець", які застосовувалися для виїмки вугілля