"...тепер, коли московська демократія не хоче визнавати права українського народу, ми бачимо, що тільки в самостійній державі український народ буде мати всі права, які йому належать" - викликало бурю оплесків [8].

Як свідчать газетні джерела, українські есери до жовтня 1917 р. разом з українськими соціал- демократами зайняли жорстку позицію щодо самостійницьких організацій. Стараннями УСДРП та УПСР ідея самостійності України ставала символом контрреволюційності та реакційності, що унеможливлювало здобуття в цей час повної незалежності. Залякавши українського селянина неминучістю збереження дореволюційних земельних відносин, яке нібито чекало

Україну в разі п самостійності, українські соціалісти заклали основу під недовіру до незалежної УНР (на початку 1918 p.), що послужило однією з причин її наступної трагедії.

На шпальтах як центральних, так і повітових газет займають певне місце матеріали про політичну позицію багатьох російських друкованих органів щодо виходу першого, другого та третього Універсалів Центральної Ради в питаннях незалежності України.

Так, у статті "Російська демократія і Україна" газета "Боротьба" зазначала, що "І Універсал ЦР безмірно стривожив київських російських меншовиків, соціал-революціонерів, кадетів та ін., і вони через свою пресу винесли ряд резолюцій проти українського руху... А правлячі кола російської демократії, які мають владу в своїх руках, також вороже ставляться до вимагань Української демократії" [9].

В статті "Нової Ради" "Наукова боротьба з федералізмом" гостро критикується шовіністична позиція друкованого органу "Русская жизнь" (Харків), в якому ряд професорів - Локоть, Погодін, особливо правознавець Палієнко, - у своїх статтях виступають проти федерації, а "автономію України пропонують куценьку - автономію господарсько-культурну" [10].

У період національно-визвольних змагань 1917-1920 pp. проросійська преса взагалі не підтримувала ідеї автономії, самостійності України. Такі російські видання, як "Новое время", "Русское слово", "Речь", "Биржевые ведомости", "Киевская мысль", "Киевлянин" та інші, "несамовито плюндрують політику нових українських Урядів", - писала "Газета Гадяцького земства" у статті "З кого глузують росіяни?" [11]. Але великодержавницька політика Росії в Україні зустрічала опір. Так, одна із статей "Робітничої газети", "Киевлянин заговорил", спростувала тезу про те, що "Україна не належить до тих країв, яким потрібна політична автономія". Далі автор статті в "Робітничій газеті" вказує, що позиція "Киевлянина" не є новою: багато років тому В.Шульгін (редактор "Киевлянина") написав свою першу статтю, то вже в ній він твердив, що Україна - "это край русский, русский и русский!" [12].

Розвиваючи ідею автономії України, ряд газет у своїх публікаціях гостро засуджував і висміював тих людей, зокрема представників влади, які не займали чіткої позиції щодо незалежності України. Показовою є стаття газети

Прилуцька думка Хамелеони . ь часи революції, - підкреслюється в статті, - появилось багато людей, які підроблюються під хамелеонів, коли це треба". Так, "землячок-малорос", котрий глузував раніше з усього українського, тепер репетує: "Ми теж українці! В наших жилах тече запорізька кров!" Вони то голосують проти резолюції про признання автономії України, то не визнають української мови і т.ін. Але стільки не підробляйтесь, - вказує газета, - кожний бачить, що у вас "ангельський голосок, а чортова думка" [13].

Протягом 1917 року концепція незалежності України у формі національно-державної автономії була переважаючою в основних партіях Центральної Ради. Цю концепцію і відбивала преса національно-демократичного напрямку. Але поряд із нею існувала і набувала поширення концепція незалежності України у формі її державного відокремлення. Ідея самостійності України, корені якої беруть початок з передодня першої російської революції, позначилася на позиції деяких газет. Як повідомляла газета "Конфедералист", 6-7 жовтня під впливом фракції "незалежних" УПСР пройшов 1-й з'їзд українських есерів Київщини, який ухвалив створити із депутатів, обраних до Російських установчих зборів, "Державну Українську раду", яка б замінила собою Центральну Раду і провела вибори до суверенних Українських установчих зборів. У грудні 1917 р. фракція утворює Українську партію сшостійників-соціалістів [14]. Так була оформлена партія соціалістів-самостійників, біля витоків якої стояли педагоги, земські та військові діячі - В.Андрієвський, І.Луценко, П.Макаренко, М.Міхновський та ін.

Із матеріалів преси видно, що до видання ПІ Універсалу Центральну Раду підштовхнули зовнішні чинники - події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. Так, у листопаді в "Народній волі" М.Грушевський закликав рятувати Російську федерацію: "Висловивши у своїм Універсалі тверду волю силами Української республіки рятувати цілісність і єдність Федеративної Росії, ми мусимо негайно вжити всіх заходів до того, щоб виявити цю волю в ділі. Федеративна Росія для нас цінна і потрібна, і ми мусимо її порятувати всіма силами" [15]. Тим часом, починаючи із листопада 1917 p., спостерігається збільшення кількості публікацій з питань конфедерації та самостійності України як у центральній, так і місцевій пресі. А газета "Нова Рада" від 8 листопада 1917 p. вказувала, що "Федерація із центральним парламентом і сильним урядом можлива тільки у формі однонаціо- нальній, коли вона об'єднує одну націю (США, Австрія, Аргентина і т.ін.). У нас же мова ведеться про об'єднання різних народів, і таке об'єднання може мати тільки форму вільної спілки вільних республік, котрі в союзі мають незалежність, свій суверенітет, тобто форму конфедерації" [16].