неодноразово змінювалась в залежності від зміни клімату. Природознавцями визначено п'ять льодовикових періодів у плейстоцені і декілька плювіальних теплих і вологих та арідних холодних і сухих періодів в голоцені. На теренах Степового Побужжя найдавніші поселення відомі лише з періоду максимуму останнього (валдайського) зледеніння (Сагайдак 1, Анетівка 1 і 2 та інші). Сліди більш раннього перебування людей на цій території поки що невиразні і поодинокі, хронологія Анетівки 13 потребує уточнення [6].
За даними палеогеографів під час існування найдавніших поселень Сагайдак 1, Анетівка 1 і 2, Володимирівка (нижні шари) (22-19 тис. років тому) в Степовому Побужжі були розповсюджені ксерофітні сухі степові ландшафти з долинними лісами. Основними промисловими тваринами, за даними решток фауни на поселеннях, були мамонт, шерстистий носоріг, бізон, кінь, сайга, олень та інші види тварин [6]. Однак вже наприкінці цього (бузького) періоду мамонт і шерстистий носоріг зникають зі складу мисливської здобичі [7].
У подальшому (18-15 тис. років тому) у зв'язку з відходом льодовика на півдні України ксе- рофітні степи змінюються бореальними сухосте- повими ландшафтами з домішками листяних дерев у складі долино-балкових рестанців. Основним об'єктом полювання в цей період стає бізон. В незначній кількості у складі промислових тварин на поселеннях того часу зустрічаються кістки коня, північного оленя, сайги, тощо [8].
На заключному (причорноморському) етапі деградації останнього льодовика поширюються злаково-різнотравні фітоценози разом з сосново- широколистяними і широколистяними лісами (дуб, граб, клен, горіх, вільха). Однак клімат в цей період залишався нестабільним - теплі і вологі періоди (беллинг, аллеред) змінювались сухими і прохолодними (дриас І-ІІІ ). У складі промислової фауни поступово зменшується кількість кісток бізонів і збільшується частка кісток коня [9].
Динаміка змін ландшафтів в голоцені також пов'язана зі зміною клімату. За даними В.І.Бібікової, Н.П.Герасименко та Г.О.Пашкевич, на півдні України протягом голоцену ландшафт мав степовий характер. Найбільшого поширення лісова рослинність в степах досягла в теплому і вологому атлантичному періоді, коли помітно зменшується розповсюдження в ярах берези і збільшується кількість дуба, липи, граба та береста [10]. Найбільш важливі зрушення відбулися в складі фауни, де на зміну бізону прийшов тур, який згодом був приручений місцевими мисливцями [11].
У цілому, за даними сучасних досліджень, відтворена досить виразна динаміка зміни оточуючого середовища, яка суттєво впливала на розвиток народонаселення на Побужжі.
Народонаселення
У нас поки відсутня джерельна база для відтворення шляхів і часу появи першої людини у Нижньому Побужжі. Вірогідні пам'ятки раннього і середнього палеоліту в басейні Південного Бугу поки що не знайдені. Як мустьєрські означені декілька місцезнаходжень на схилах балок верхів'їв Савранки і Кодими (Шепетків Яр І-ІІІ, Кодима ІІІ) [12]. С.П.Смольяніновою свого часу було виокремлено мустьєрський комплекс серед попереднього зібрання на Анетівці 13 [13]. Однак подальші дослідження Анетівки 13 довели пізньопалеолітичнийепіоріньякий час цієї пам' я- тки, а середньо палеолітичний час місцезнаходжень у балках верхів'їв Савранки і Кодими не був підтверджений [14].
У той же час, якщо розглядати Степове Побужжя в широкому контексті степового Північного Причорномор'я, тоді нам треба звернутися до більш широких теоретичних міркувань. В літературі навіть існує припущення, що Північне Причорномор'я можливо входило до зони прабатьківщини людства [15]. Останні знахідки на Балканах і Нижньому Подністров'ї дозволяють обережніше відноситися до повного заперечення цього припущення [16]. Однак безперечно погодитись з ним поки ще рано. Напевне, Північне Причорномор'я, в тому числі і Степове Побужжя, були заселені людиною в ашельський час [17]. Пам'ятки цього часу досліджені на Подністров'ї, Подніпров'ї, Нижньому Доні та в
Криму [18]. Сподіваємось, незабаром вони будуть відкриті і на Побужжі.
За матеріалами ранньопалеолітичних пам'яток означених регіонів в Північному Причорномор'ї були сприятливі умови для життєзабезпечення давньої людини (субтропічний клімат та різноманітна дичина - мамонти, носороги, бізони, коні, олені, косулі, тощо). Але проникнення людини в басейн Південного Бугу, мабуть, трапилося значно пізніше, ніж з території Балкан, Центральної Європи або Кавказу.
Достовірно існування населення в степах Південного Побужжя простежується з другої половини раннього етапу пізнього палеоліту. Дослідники виділяють тут дві групи пам'яток: 1) „місцевого" східноєвропейського походження (Лєскі, Володимирівка - ш. 8, Серединний Горб), 2) "прийшлі" центральноєвропейського походження (Сагайдак 1, Анетівка 1) [19]. Ґене- за місцевого населення поки що до кінця не з'ясована в зв'язку з відсутністю тут пам'яток мус- тьєрського часу. Стосовно прийшлого населення всі дослідники погоджуються з тим, що з початком останнього зледеніння великі групи населення північних регіонів переселяються на південь. Серед цього потоку чітко відрізняється населення пізньооріньякського (епіоріньяк) кола, походження якого більшість дослідників пов'язують з Центральною Європою [20].
У процесі розселення прийшлого населення і його взаємовідношення з місцевими племенами створюються нові етноісторичні угрупування, виникають нові господарсько-побутові системи та культурноісторичні спільноти. Різнобарвність населення поступово нівелюється, складається єдиний господарсько-побутовий комплекс мисливців на бізона, виникає своєрідна археологічна епіграветтська єдність [21].
Як було доведено вище, клімат стає суворішим. Місцем своїх поселень первісні мисливці обирають долини невеликих річок або балок неподалік від їх впадіння в Південний Буг. Заро- щені невеликими сосновими лісами та чагарниками, вони стали сховищами давніх людей від холоду. Розташовані поряд широкі вододіли з їх безмежними пасовиськами, де паслися великі стада насамперед бізонів, а в різні періоди року ці пейзажі доповнювалися ще стадами оленів, сайгаків та інших