прихожан, зокрема значні пожертвування робили казенні селяни: Михайло Шаповал, який два роки постачав цеглу власного виробництва, Гаврило Чичибаба, що зробив підлогу й вікна, Петро Гороховатський, який був у той час волосним головою, з ретельності своєї до святої справи не пропускав з-під свого нагляду жодного випадку, з якого можна було б скористатися на користь храму. З таких випадків найбільш відомим був на той час винний відкуп, при віддачі якого сам Гороховатський пожертвував на будівництво церкви 1000 руб. асигнаціями та інших присутніх при віддачі відкупу спонукав до благодіяння. Гаврило Чичибаба, який не раз благодіяв при побудові храму, пожертвував для церкви різні речі, з них - велика ікона у срібній ризі Св. Миколи особливо знаменна як живописом, так і своєю цінністю; перед смертю своєю пожертвував він на відновлення іконостасу 1000 руб. асигнаціями. Казенний селянин Дмитро Бондар купив потир за 140 руб. сріблом.
У бібліотеці храму зберігалися такі книги: "Служебник", Київ, 1737 р.; "Октоїх" московського друку 1746 р.; кольорова "Тріод" московського друку 1749 р. Метричні книги починаються з 1774 р., сповідні - з 1775 р.
Воскресенський храм освячений вперше у
р. За переказом, узгодженим з відомістю
р., цей храм з початку був приходським. У ХІХ ст. він вважався кладовищним [26].
Козацька старшина слобідських полків в другій половині ХУІІ - на початку ХУІІІ ст. почала посиленно збирати землю. Охтирський полковник Іван Іванович Перехрестов скуповував ділянки у "дітей боярських", володіння яких межували з полком. З часом він чимось не догодив Петру І, який у 1704 р. позбавив його звання полковника, а його величезні маєтки були забрані до державної скарбниці. У 1721 р. його, вже хворого, вмираючого старика, начальство потягло до суду у справах місцевої фортеці і відправило до Архангельська. Начальству розповіли про його фізичний стан, на що була одержана відповідь: "Не дивлячись на всі чини, вислати його до Архангельська". Старик помер у дорозі [27].
У 1785 р. слобода Коломак Валківського повіту була володінням військових обивателів і 9 поміщиків, у числі яких був генерал граф
І.С.Гендріков. У його маєтку нараховувалося 15231,5 дес. землі. Поміщики намагалися відібрати у мешканців села кращі землі, утискували їх. У відповідь на це мешканці селища скаржилися до суду.
17 квітня 1744 р. Іван Херувимський написав скаргу до канцелярії Охтирського полку на хорунжого Кирика Панасенка в тому, що той взяв у нього три стоги сіна для кірасирського Брауншвейзького полку, одночасно цей хорунжий брав сіно в інших обивателів, і в Коломацькій ратуші записано, що він, Іван Херувимський, не зміг одержати плати за це сіно (а взяте воно було ще у 1738 році). У відповідь на вимогу сплатити за сіно, хорунжий побив його кийками. З приводу скарги була призначена слідча комісія на чолі з ротмістром Лесевицьким, яка доповіла, що Іван Херувимський безвісти зник з містечка Коломака. Але один з канцеляристів повідомив, що Лесевицький його, Івана, залякував і нахвалявся побити. Справа тяглася довго, Херувимський звернувся з чолобитною до імператриці. На це Охтирській полковій канцелярії було наказано учинити слідство. Справа ходила по Охтирсь- кому і Валківському судам до 1781 року й відправлена в архів у зв'язку зі смертю позивача Івана Херувимського [28].
У 1768 р. той же Кирик Панасенко написав заяву до суду про відмову від маєтку, який належав йому в Коломаку. Справа закінчилася 20 червня 1783 р. [29].
У 1778 р. майор Лесевицький і сотник Іван Бутович захопили 84 стоги сіна, які належали коломачанам Василю Борисенку, Івану Золотарю, Семену Медведю в районі Калеників-Чутове [30]. У 1782 р. мешканець Богодухова колезький реєстратор Семен Бурковський придбав у жителів Коломака Мартина і Семена Панасенків ділянку землі [31]. У 1782-1785 рр. житель Коло- мака Степан Куц скаржився на поміщика- сотника Івана Бутовича, що той захопив у 1777 р. маєток в коломацьких дачах, під лісом, в урочищі Шелестовому, що належав йому, Куцу. Це прохання для Куца закінчилося нічим. У 1841 р. його сини, Михайло і Герасим, намагалися відновити справедливість, подавали прохання імператору Миколі І [32].
У 1796 р. Семен Береженко скаржився, що "у січні 1791 р. сільський сход визначив йому пасти овець у Івана Бутовича протягом двох років, а потім попросив відпустити його, то Бутович утримував його силою, бив палицею до тих пір, доки він не впав на землю замертво, а іншого
Література
1. Преп. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отделение ІІ. Уезды Харьковский и Валковский. - М., 1857;
разу наказав двом чоловікам бити його без жалю". Після цього Семен пролежав понад два тижні, потім поміщик закував його в залізо і тримав його протягом двох місяців, звинувативши в тому, що той втратив 30 овець, внаслідок чого Береженко змушений був служити на дідича ще два з половиною роки. Поміщик забрав у нього корову з телям, свиней і все його майно, двох дітей, сина Григорія і дочку Єфросинію, віддав брату своєму Матвію Бутовичу, котрі чи там знаходяться, чи комусь продані - невідомо; а третій син, Тимофій, - в хуторі його Каленико- вому, а дружина Анастасія з дочкою працюють на дворі його.
Потерпілий скаржився повітовому справнику Леву Йосиповичу Жукову, стряпчому