УДК 929(477)Прилуцька О.П.

АКТИВНА УЧАСТЬ ІНСТИТУТУ ПОЛІТИЧНИХ ТА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ АКАДЕМІКА І.Ф. КУРАСА У ВСТАНОВЛЕННІ УКРАЇНСЬКО- РОСІЙСЬКОГО НАУКОВОГО ДІАЛОГУ

Автор статті зробила спробу простежити тенденції розвитку історичної науки на прикладі однієї з провідних науково-дослідницьких установ НАН України - Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. Науково- організаційна і дослідницька робота Інституту створила реальне підґрунтя для розширення україно-російської співпраці.

Ключові слова: Інститут політичних та етнонаціональних досліджень, І.Ф. Курас, історична наука, тенденції, українсько-російське співробітництво, культурно-історичні традиції, економічна інтеграція, українські пріоритети, геополітичний простір.

Автор статьи сделала попытку проследить тенденции развития исторической науки на примере одного из ведущих научно-исследовательских учреждений НАН Украины - Института политических и этнонациональных исследований им. И. Ф. Кураса. Научно-организационная и исследовательская работа Института создала реальную основу для расширения украинско-российского сотрудничества.

Ключевые слова: Институт политических и этнонациональных исследований, И. Ф. Курас, историческая наука, тенденции, украинско-российское сотрудничество, культурно-исторические традиции, экономическая интеграция, украинские приоритеты, геополитическое пространство.

The author of the article made an attempt to retrace the tendencies of development in the historical science of the Political and Ethnopolitical Investigation Institute named after I.F. Kuras, as one of the outstanding research organizations of the National Academy of Sciences of the Ukraine. The scientific organization research work of this nstitute made a real background for expanding the practical mastery of the Ukrainian and Russian collaboration.

Key words: Institute of political and ethnonational researches, I.F. Kuras, a historical science, tendencies, the Ukrainian - Russian cooperation, cultural - historical traditions, economic integration, the Ukrainian priorities, geopolitic space.Головною особливістю самоідентифікації України в глобальному та регіональному просторі впродовж незалежності стала дилема між східним та західним зовнішньополітичними векторами. Така геополітична біполярність була зумовлена, перш за все, структурою внутрішньополітичного процесу та специфікою партійно- ідеологічних уподобань. Подібна постановка питання передбачає акцентування уваги не на внутрішніх соціально-економічних, а на зовнішньополітичних факторах. Реалізація цього підходу неминуче призведе до нарощування зовнішнього впливу на національний розвиток та серйозно дестабілізує комплексну присутність українських інтересів у глобальному просторі.

Тому зовнішньополітичний курс будь-якої держави може бути стабільним та ефективним лише в тому разі, якщо він є логічним продовженням її внутрішньої політики. Адже зовнішня стратегія має будуватися на основі власних національних інтересів. Гідне місце України в геополітичному середовищі залежить, перш за все, від її політичної стабільності, економічних, соціальних та гуманітарних досягнень. Саме ці фактори мають вирішальний вплив на підвищення національної інтеграційної спроможності, авторитету нашої країни в світі, залучення додаткових інвестиційних потоків та можливості проведення незалежної зовнішньої політики [1].

Після розпаду СРСР, коли всі колишні республіки набули статусу незалежних держав, всі вони зіткнулися з абсолютно новою ситуацією. Всі дев'яності роки країни були в постійному пошуку таких відносин, аналогу яким не було раніше. І вважати, що цей процес був простим, - глибока помилка. Ми вчимося жити і працювати в нових історичних умовах, вирішувати складні політичні, економічні, соціальні й гуманітарні питання. В складних умовах початку 90-х нам вдалося підгримувати конструктивний дух згоди, взаєморозуміння і стабільності [2].

У центрі зовнішньополітичної лояльності України чільне місце займає розвиток добросусідських рівноправних відносин з Російською Федерацією, що спираються на глибокі культурно-історичні традиції та зв'язки з російським народом. Росія та Україна, подолавши складний період політичних і світоглядних баталій, спільними зусиллями закладають міцний базис двосторонніх відносин орієнтованих на майбутнє. В їхній основі - повага суверенітету і територіальної цілісності, врахування інтересів один одного, реалізм і прагматизм при вирішенні проблем, що залишилися від минулого, або тих, що виникають.

Деякі з цих проблем як і раніше ускладнюють нам життя, заважають спільній роботі у цілому ряді напрямів співпраці. Але все ж головна тенденція нині інша: на зміну безплідним дискусіям і спорам прийшло ясне розуміння того, що найвищим довгостроковим інтересам і Росії, і України відповідає всемірний розвиток співпраці в усіх напрямах [3].

Одним із пріоритетних напрямів міждержавної співпраці є гуманітарна сфера, а саме - активне використання наукового потенціалу обох держав [4]. Не дивлячись на політичні й соціальні негаразди, що виникали між країнами, тісні зв'язки у галузі науки та освіти збереглись. Природно, що визначальним у цій співпраці залишається потенціал співробітництва Академій наук України та Російської Федерації. А підписання Договору про співробітництво між Російською Академією наук і Академією наук України 20 грудня 1991 року, в якому були визначені основні напрями та організаційні форми наукової співпраці, позначило становлення якісно нового етапу у розвитку двосторонніх відносин між двома академіями [5].

Надійну наукову основу для плідної співпраці з гуманітарними установами Російської Академії наук, розширення діапазону та наповнення новим змістом таких взаємовідносин створював своєю плідною політичною та науковою діяльністю академік Української Академії наук, доктор історичних наук, професор, віце-президент Національної академії наук України, директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний доктор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, народний депутат Верховної Ради України, віце- прем'єр-міністр Українського уряду Іван Федорович Курас [6, 7, 8, 9, 10]. І, яку б посаду не обіймав, Іван Федорович постійно перебував у процесі творчого