Важливими заходами, які сприяють активізації наукових зв'язків між вченими України та Росії, на думку академіка І.Ф. Кураса, є проведення спільних наукових форумів. У Києві, Москві та Одесі відбулося п'ять зустрічей вчених- економістів РАН і НАН України. На виконання Договору про економічне співробітництво між Україною та Росією вчені-економісти двох країн здійснили спільне фундаментальне дослідження «Розвиток торгово-економічних зв'язків між Україною та Росією: тенденції, сучасний стан, напрями й механізми вдосконалення». До виконання цих досліджень були залучені провідні наукові заклади Відділення економіки НАН України [21].

І.Ф. Курас, у своїй статті в журналі «Діалог» присвяченій україно-російській співпраці, підкреслює важливість існування співпраці держав і з інших аспектів наукових досліджень, зокрема, у галузі держави і права, філософії, народознавства. Так, вчений зазначає, що основними формами співпраці Інституту держави та права ім. В. Корецького з відповідними закладами РАН були: участь у щорічних «Лазаревських читаннях», у науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах; обмін делегаціями вчених; науковою літературою тощо. Інститут філософії ім. Г. Сковороди разом з Інститутом філософії РАН провів «круглий стіл» «Філософія й суспільство східнослов'янських народів: історія та сучасність» за участю понад 70 провідних вчених України та Росії. Інститут сходознавства НАН України брав участь у семінарі, який відбувся у Санкт-Петербурзі на базі місцевого філіалу Інституту сходознавства РАН і був присвячений науковій спадщині видатних українських сходознавців А. Кримського та А. Ковалевського.

Народознавчі підрозділи Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ІМФЕ) брали активну участь у програмі «Народи та культури», ініційованій Інститутом етнології та антропології РАН. Спільно з цим інститутом ІМФЕ веде роботу з етносоціологічного обстеження російської етнічної меншості в Україні. Внеску діячів української культури в російську культуру, літературу, культуру, науку у становлення російської літературної мови було присвячено міжнародні конференції, де розглядалася наукова й культурна спадщина М. Гоголя, В. Даля, О. Потебні - за участі науковців з Москви, Санкт-Петербурга, Нижнього Новгорода та інших російських наукових центрів. Український мовно- інформаційний фонд НАН України з самого початку свого існування підтримує контакти з відповідними закладами РАН, а саме - з Машинним фондом російської мови [22]. Вдячність викликає той факт, що при сприянні Російського державного наукового фонду було досягнуто домовленості про створення спільно з російськими мовознавцями Великого українсько- російського електронного словника [23].

Окрім цього, на думку вченого, одним із ключових питань міждержавної науково-практичної співпраці є співробітництво в галузі історичного пізнання. Без цього неможливий продуктивний міждержавний діалог і взаєморозуміння, зважаючи на багате спільне минуле.

Зв' язки між істориками Москви та Києва, зазначає І.Ф. Курас, почали поступово відновлюватися лише в новому столітті, причому на якісно іншій основі - як міждержавні. Під час зустрічей на міжнародних конференціях у третіх країнах українські та російські вчені пересвідчилися в тому, що на їхню позицію у формулюванні закономірностей спільної історії впливає новий чинник: наявність власної державності. Українські вчені в цьому пересвідчилися раніше, оскільки вперше почали жити в суверенній державі й усвідомлювати власні національні інтереси. Адже історія як наука та навчальна дисципліна невіддільна від історичної пам'яті суспільства, його історичної свідомості. Хоча історик покликаний впливати на свідомість свого народу, він завжди відчуває зворотній вплив [24].

Українські історики повинні були проаналізувати свої дослідження про минуле і співставити їх із дослідженнями своїх колег з Росії. Ці уявлення не могли збігатися, але вони не мали викликати конфронтацію подібну до тієї, що досить часто проявлялася серед публіцистів. Адже академічним ученим мають бути властиві такі якості, як максимальна відповідність концепцій критично осмисленим джерелам, толерантність, уміння вислухати аргументацію опонента, який дотримується іншої точки зору.

Регулярні зв'язки з московськими академічними інститутами історичного профілю відновилися з 2001 року. Безпосередню участь та ініціативність у цьому процесі проявив І.Ф. Курас, як незмінний віце-президент Національної академії наук України впродовж 1998-2005 років [25]. Учені Інституту історії України та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України у квітні 2001 року взяли участь у міжнародній конференції «Реформи і революції в російській історії», що проводилася Інститутом російської історії РАН. У червні того ж року на конференції «22 червня 1941 р.: від поразок до перемоги», яку організував Інститут історії України, плідно працювала група московських учених у складі О.Ю. Васильєвої, В.А. Невежина, Є.С. Сенявської й А.С. Сенявського. Провідні вчені Інституту історії України взяли участь у наукових конференціях, присвячених історії Великої вітчизняної війни, що проводилися у Москві в 2000-2001 роках [26].

Першим етапом, у співробітництві щодо видання наукових праць і документальних матеріалів присвячених українсько-російським відносинам, стала міжнародна наукова і конференція «Росія і Україна в європейському культурному просторі», що відбулася 19-20 червня 2002 року в Інституті всесвітньої історії РАН [27]. У конференції взяли участь не лише вчені обох інститутів, але й провідні фахівці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича, Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

24-25 листопада 2004 року у приміщенні Інституту загальної історії РАН у Москві відбулося організаційне засідання Українсько-