університетів, і об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової спільноти й урядів європейських країн для суттєвого підвищення конкурентоздатності європейської системи науки і вищої освіти в світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях. Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 року в м. Болонья (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документу, що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії і стандарти національних систем вищої освіти, та домовились про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року. В кордонах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту і працевлаштування.
Приєднання України до Лісабонської і Болонської угод створило умови для проведення реформ у галузі вищої освіти та сприяє формуванню умов для впровадження університетської автономії. Наша держава стала активним учасником загальноєвропейського процесу реформування вищої освіти. 29-30 березня 2001 року в Саламанці зібралися понад 300 представників європейських вищих учбових закладів. Їх метою була підготовка до празької зустрічі міністрів, що відповідають за вищу освіту в країнах, задіяних у Болонський процес. У Саламанці вони заснували Асоціацію європейських університетів (EUA) з метою більш ефективної співпраці щодо запровадження Болонського процесу. Рух європейських університетів по шляху стандартизації вимог дає можливість діяти згідно з принципом автономії у поєднанні з відповідальністю. Було задекларовано відданість принципам Magna Charta Universitatum 1988 року і, зокрема, академічній свободі. Університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі учбові заклади готові до конкуренції дома, в Європі і в світі, для цього вони потребують організаційної свободи, зрозумілого і сприятливого регулювання та достатнього фінансування.
На 2007-2011 роки в Україна заплановано проведення експерименту із розширення автономії університетів. Головною передумовою для вищих учбових закладів стосовно участі в експерименті стала наявність висококваліфікованого професорсько - викладацького складу і сталих традицій. Взято до уваги наявність новітніх досягнень наукових шкіл і сучасна матеріально-технічна база.
Перехід на засади Болонської угоди сприяє запровадженню нової ідеології в підходах до організації учбової, наукової, методичної та виховної роботи, пошуку додаткових інвестицій для розвитку освітньої діяльності учбового закладу. В цьому контексті вагомого суспільного значення набуває розширення академічних свобод, академічної культури й інституційної автономії університетів України.
У контексті вище зазначеного необхідно зрозуміти, яка автономія потрібна українській вищій школі, адже у нас існує розмитість самого поняття «автономія» (її практично ніколи не існувало, ніхто у нас не скористався її плодами). Ця невизначеність поки що не враховується як важливий фактор нової ситуації. Специфіка полягає в тому, що в країні з наявною системою вищої освіти, яка має велику, в тому числі й позитивну, історію, формується достатньо нестандартне замовлення на розробку перспектив вищої освіти з орієнтирами на лінію розвитку за відмінними від наших нормами західної історії. Поняття «університетська автономія» є предметом дискусій на міжнародних конференціях, семінарах, в кулуарних бесідах. Паралельно з громадським обговоренням відбулися специфічні дискусії у владних структурах. Вони виявилися набагато ефективнішими. Ректори вузів, які мають добрі особисті зв'язки в цих кабінетах, чи потужні лобістські можливості в політичному істеблішменті, змогли добитися свого роду персональної автономії, дарованої їм владою. Ця специфічна форма автономії стосується не стільки академічних свобод чи переваг самоврядування, як пільг у сфері господарської та фінансово-економічної діяльності тощо.
У квітні 2005 року вісім провідних українських університетів - Національні Львівський, Чернівецький, Харківський, Дніпропетровський, Донецький, «Києво - Могилянська академія», Український католицький університет (Львів), Університет економіки і права «Крок» (Київ) за підтримки міжнародного фонду «Відродження» утворили консорціум для експериментального запровадження засад університетської автономії у вищій освіті України. Консорціум організував серію робочих зустрічей і семінарів для з'ясування практичних аспектів впровадження автономії.
Необхідно зазначити, що певні елементи університетської автономії все ж можемо віднайти в діючому законодавстві про вищу освіту. На жаль, в нашій країні норма закону і її виконання зачасти надто далекі одне від одного, що свідчить - наші університети реально не мають базових елементів автономії. Університети й надалі залишаються низовими елементами жорстко регламентованої, ієрархічної та централізованої системи, в якій відповідальність за кінцевий результат розсіяна між багатьма державними інститутами (внаслідок чого відповідальності за якість освіти ніхто не несе - за виключенням випадків, коли потрібно найти «цапа-відбувайла»), а у влади, як і раніше, є всі можливості втручатися у внутрішньо-університетське життя з «цінними вказівками».
Приєднання до Болонської системи надає передумови для створення нової моделі взаємовідносин університету, суспільства і держави, при якій університет виходить за рамки вертикальної ієрархії і перетворюється в інституцію, що самостійно визначає свої завдання та несе відповідальність за результати своєї діяльності перед суспільством в особі власної академічної й студентської спільноти.
Характерною ознакою автономії університету є його незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій, розмежування прав, повноважень держави, органів управління вищою освітою і вищим учбовим закладом. Університет, який має дійсну автономію є природнім елементом громадянського суспільства.
Чи готова Україна до кардинальних реформ у