УДК 940 (477.72) Тригуб О.П.

Головні напрями діяльності Херсонської єпархії (1775-1918 рр.)

За останнє десятиліття в Українській державі все більше дослідників почали звертатися до минулого православної церкви, її діяльності та історії її окремих ланок: церков, монастирів, церковних шкіл, керівних установ (консисторій, духовних правлінь та ін.). Це пов'язано не тільки з політичними змінами в країні, а й з духовним відродженням, поверненням в лоно православної віри, зверненням до української духовної традиції.

У даній статті автор ставить завдання: розкрити головні напрями діяльності Херсонської єпархії, проаналізувати те позитивне та негативне, що мала православна церква півдня України до більшовицького перевороту 1917 року та узагальнити відомості, які подаються не тільки в друкованих, а й архівних джерелах. Напрям дослідження викликаний тим, що немає ще праці, яка б у достатній мірі висвітлювала розвиток православ'я та його діяльність на півдні України, не дивлячись на те, що у ХІХ - на поч. ХХ ст. з' являються деякі праці, які ставлять своєю метою розкрити дане питання. Насамперед, це окремі праці краєзнавців та церковних істориків М.М.Мурзакевича, архієпископа Гариїла, Ф.Миляновського та інших [1], в яких вони намагалися висвітлити деякі аспекти історії Херсонської єпархії вказаного періоду, але враховуючи те, що ці автори дають односторонню (позитивну) оцінку її діяльності, тому автор і поставив перед собою завдання здійснити більш критичний підхід до цього питання.

Здавна російські царі у здійсненні своєї політики шукали підтримки у сильної православної церкви, одночасно побоюючись її надмірного посилення. Поступово церква та держава злилися в єдине ціле, де перша існувала на кошти другої і стала виконувати, крім духовно-релігійних, багато державних функцій.

Вище духовне керівництво Російської православної церкви указом Петра І зосередилося у Святішому

Синоді. Його діяльність регулювалося Духовним Регламентом. Синод наглядав за чистотою вчення і правильністю богослужіння, протидіяв єресям і розколу, здійснював цензуру духовних книг, обирав архієреїв, керував духовними учбовими закладами і духовенством, виносив остаточні рішення у суперечливих справах про шлюби та їх розрив, причисляв до лику святих [2].

Управління Російською церквою здійснювалося таким чином:

У 1775 році, разом із заснуванням Херсонської єпархії, було створено Духовну консисторію і на чолі її призначено архієпископа. Єпархіальна консисторія керувала і чинила духовний суд в єпархії, грунтуючись на Законі Божому, викладеному у Святому Писанні, канонах Святих Апостолів, правилах Вселенських соборів, Духовному Регламенті і наступних за ним указів і постановах Святішого Синоду, діючих у державі узаконеннях [3].

Єпархіальне керівництво повинно було слідкувати за чистотою віри служителів культу і прихожан, не допускати переходу православного християнина в іншу віру, рецензувати проповіді священнослужителів, заохочувати приходське духовенство, створювати й підтримувати початкові училища, які навчали дітей грамоті, молитвам й основам катехізису. Єпархіальний архієрей отримував інформацію про розкольників, сектантів, тих, хто ухиляється від сповіді і Святого причастя. Переконуючи їх і напоумлюючи повернутися до свого християнського обов'язку, архієрей на свій погляд міг призначити для тих, хто помиляється, свого роду покарання - єпитимію. Також він вирішував питання рукопокладення у сан священнослужителів.

Як і Синод, єпархіальний архієрей міг безпосередньо брати участь у справах консисторії, призупиняти її рішення і розпорядження, вносити свої пропозиції і т. д. Але за межі єпархії влада архієрея не розповсюджувалася. Сама ж духовна консисторія обиралася з архімандритів, ігуменів, ієромонахів, протоієреїв, ієреїв, які заслуговували довіри внаслідок своєї освіченості, досвідченості та чесності. Відносини з Синодом консисторія підтримувала через єпархіального архієрея чи обер-прокурора.

Важливим і одним з головних завдань консисторії на території єпархії було вирішення судових справ. Церковне судочинство складалося з трьох ступенів відповідно до тяжкості вчинків та злочинів: суд і рада благочинного; суд консисторії і єпархіального архієрея; Святіший Синод.

Церковному суду підлягали духовні особи з посадових вчинків та злочинів, за обопільними суперечками про користування рухомою та нерухомою церковною власністю, за скаргами про порушення зобов'язань, в тому числі і за сплату боргів [4].

Разом з духовними, церковному суду підлягали світські особи за справами про незаконні шлюби, про припинення і розрив шлюбів, за так званими "злочинами проти моралі" (замах на самогубство, вбивство за необачністю, ненадання допомоги тому, хто гинув, клятвопорушення і т.д.) [5].

Духовний суд мав свої покарання загального і особливого характеру. Загальні покарання включали умовляння, єпитимію (тимчасове позбавлення таїнства причастя, прийняття присяги), відлучення (заборона входу до церкви), анафему (прилюдне оголошення про позбавлення особи права спілкування з церквою). Особливі покарання використовувалися тільки до духовних осіб. Вони включали в себе позбавлення сану (як з передачею особи кримінальному суду, так і без неї), тимчасову заборону проводити богослужіння, ув'язнення у монастирі, звільнення [6].

В 1775 році також було засноване духовне правління Херсонське і Слов'янське. Свою діяльність правління здійснювало в кордонах Херсонської єпархії. Воно на місці виконувало всі укази і рішення Синоду й Духовної консисторії, щорічно збирало формулярні списки про священнослужбовців церков Херсонської єпархії, відомості про надходження та витрати церковних сум, проводило слідство за дорученням консисторії про поведінку служителів культу та інше. протоієреїв, секретаря (колезького радника), чотирьох столоначальників (колезьких асесорів), трьох реєстраторів, колезьких секретарів та архіваріуса.

Одним із головних завдань Духовного правління в кінці XVIII століття було розподілення священнослужбовців по слободах на робочі місця (треба відмітити, що священиків катастрофічно