Другою проблемою кадрів був низький освітній рівень священнослужбовців на той час: серед них часто зустрічалися люди, які погано володіли читанням та співом. Це призвело до видачі у 1784 році Катериною ІІ указу, щоб "бажаючі поступити в церковнослужбовці старалися по книгам справно, ясно і зрозуміло читати, співати за нотами й справно писати" [8]. Підвищенню освітнього рівня сприяло також видання указу Синоду від 12 листопада 1787 року про надання переваги священнослужителям, "які вправляються у науці, щоб вчені протопопи, священики і диякони перед невченими всюди мали перевагу" [9]. Не дивлячись на таку активну роботу з підвищення освітнього рівня священнослужителів краю, в 1860 році серед усіх священнослужбовців Херсонської єпархії було 26 осіб, які закінчили академічний курс, а семінарський - 462 особи [10].

На початку 90-х років ХVШ століття роботи Духовному правлінню додалося у зв'язку з розглядом справ про скарги на священнослужбовців губернських сіл. Це було результатом некритичного підходу до прийому священиків на вакантні місця в ранній період діяльності єпархії, а також слабкий контроль за ними з боку єпархіального керівництва, що привело до частих випадків пияцтва та прелюбодіяння серед сільських священиків [11].

На початку ХІХ століття боротьба з правопорушеннями посилилася, збільшилася кількість випадків позбавлення духовного звання за "непристойну поведінку". Цьому сприяла політика Павла І (1796-1801 рр.) по викоріненню недобросовісного ставлення до роботи та своїх обов'язків, [12] а також практика доносів між сослуживцями про неточності і промашки в службі, недозволену поведінку тощо.

Що стосується приходів єпархії, то тут священнослужбовці повинні були виконувати свої священицькі обов'язки. Крім того, настоятелі мусили слідкувати за своїм приходом та прихожанами на предмет існування розкольничих сект, відступників від православ'я і таке інше. В обов'язки священиків єпархії також вмінялося написання церковно-приходських літописів. Програма їх складання передбачала такі пункти: адміністративне та географічне положення приходу, послідовні зміни в ньому, скорочення та розширення його; історія населення приходу і його економічний розвиток; розумовий та релігійно-моральний стан прихожан в зазначений період часу; приходська церква; зміни у складі священно- і церковнослужбовців від заснування церкви; виникнення і діяльність церковно- приходських закладів. Передбачалося робити нотатки геологічні, кліматичні, а також відносно рослинності і тваринності; вести спостереження за населенням приходу і його економічним становищем; характеризувати сьогоднішнє становище приходської церкви, священно- і церковнослужбовців, церковно- приходських закладів, дбати про високу моральність

сімейно-шлюбних відносин.

Додатками до літопису повинні бути таблиці населення приходу і його економічного стану; детальна карта приходу з позначенням гір, балок, шляхів, землі і будівель; план церкви, огорожі, дзвіниці і церковно- приходських шкіл; вигляд церкви: з заходу, боковий та зі сходу; колекція мінералів, насіння, рідкісних книжок, ікон та картин, археологічних рідкостей і т.д. [13].

З середини ХІХ століття багато священнослужбовців єпархії, які мали добру освіту, крім виконання своїх прямих обов'язків, займалися викладанням Закону Божого в міністерських та приватних учбових закладах, складанням повчань простому народу і навчанням грамоті поселенських дітей у сільських школах. В цих школах навчалося в 1859 році близько 2 тисяч хлопчиків та дівчаток.

На початку ХХ століття на території Херсонської єпархії існувало чотири типи церковних учбових закладів для початкової та "продовженої" освіти: школи грамоти, церковно-приходські однокласні та двокласні, "другокласні" вчительські і недільні школи при церквах. Школи підпорядковувалися Херсонській єпархіальній раді, яка мала ряд відділень в градоначальствах Миколаївському та Одеському, повітових містах. Членами відділень були священнослужбовці храмів округу, директори гімназій, училищ, опікуни - шановані люди, почесні громадяни і т.д.

Церковні школи грамоти являли собою одно-, дворічні учбові заклади початкової освіти. Спочатку вони знаходилися у віданні різних відомств та приватних осіб, і лише в 1891 році передані Синоду. Навчання в школах грамоти велося з чотирьох головних предметів: Закону Божого, читання, письма та арифметики. Як правило, плата за навчання в них не бралася. Яскравим прикладом такої школи була Миколаївська при Різдво- Богородичній єдиновірчій церкві, що була відкрита в 1888 році і утримувалася коштом церковно- приходського піклування, заснованого при даному храмі. Щорічно тут навчалося близько 20 чоловік.

Але на початку ХХ ст. школи грамоти почали втрачати своє значення. Якщо в 1905 році на території Херсонської губернії їх налічувалося 231: 225 - у всіх 6 повітах, 2 - в Миколаївському і 4 - в Одеському градоначальствах, то до 1909 році залишилася лише 31 школа: 28 - в 6 повітах і 3 - в Одесі; в 1910 році - всього 11: 10 - в чотирьох повітах і 1 - в Одесі. Кількість учнів у 1906-1910 рр. знизилася з 9 345 чол. до 454 чол. [14]. Втрата їх популярності, можливо, пов'язана з низьким рівнем пропонованої освіти і перетворенням шкіл грамоти в однокласні та двокласні церковно-приходські, які давали більш якісні знання.

Для забезпечення шкіл грамоти вчителями в 1895 році почали створюватися "другокласні" вчительські школи (положення про них вийшло 1