Статистичні дані підраховані автором на підставі документів ДАМО, Ф. 230, оп. 1, спр. 31, арк. 12; спр. 87, арк. 6; а також використані дані, наведені О.І.Дружиніною у вказ. праці. - С. 20.

Д.М.Афанасьев. Указ. соч. - С. 219.товариством українських поступовців (19081917)

В сучасних умовах державотворення в Україні, становлення парламентаризму і конституціоналізму особливої актуальності набувають праці, присвячені діяльності українських політичних організацій напередодні та в роки національно-визвольної революції 1917-1920 рр. Обрана автором тема належить до малодосліджених, а подекуди й зовсім недосліджених проблем в історії громадсько-політичних рухів на терені України.

В радянські часи вплив масонства на суспільно- політичні процеси найчастіше замовчувався історіографією, або зображувався однобічно. За ним ще визнавалася більш-менш позитивна роль в революційних та національно-визвольних рухах у країнах Західної Європи та Америки XVIII-XIX ст., однак зазначалося, що на історію Російської держави воно мало негативний вплив. Про зв'язок масонських структур з національно-визвольним рухом в Україні взагалі не згадувалось. Що ж до революційних подій початку ХХ століття, то в 70-80-х рр. у радянській історіографії розгорнулася жвава дискусія на тему: чи були взагалі в Російській державі масони після 1822 р. та чи мали вони хоч який-небудь вплив на суспільно- політичні процеси, в яких гегемоном виступав "могильщик буржуазії" пролетаріат та його політичний авангард - РСДРП(б). Деякі історики (зокрема М.Яковлєв) надто перебільшували вплив масонської організації на діяльність ліберальної буржуазії в міжреволюційні роки, інші (наприклад, І.Мінц) взагалі не визнавали за нею будь-якої помітної ролі [1]. У 90-ті роки дана тема активно розробляється і українськими [2], і російськими істориками [3]. Однак докладний розгляд історіографії питання не є темою даної статті. Автор лише хоче зазначити, що в сучасній історичній науці існує декілька підходів щодо визначення місця й ролі масонства в суспільно-політичних процесах в Україні, ступеня його впливу на революційні події [4].

Тезу про належність до масонської організації провідних громадсько-політичних діячів України початку ХХ століття, зокрема М.Грушевського, С . Єфремова, М.Василенка, А. Вязлова, Ф.Матушевського, А.Ніковського, можна вважати доведеною. Про це незаперечно свідчать недавно введені в науковий обіг дані слідчих справ з архівів СБУ, мемуари, документи, а також зарубіжні дослідження [5].

У даній роботі автор намагається дослідити взаємозв'язок між "відродженою" загальноросійською масонською організацією, що у 1912 р. отримала назву "Великий Схід народів Росії" та Товариством українських поступовців у міжреволюційний період 1907-1917 рр. Головним питанням, яке прагнув висвітлити в міру своїх сил і можливостей автор, було: "Які зв'язки існували між ідейними засадами та практичною діяльністю Товариства українських поступовців і масонством, отже, яку роль відігравало масонство у суспільно-політичних процесах напередодні та під час національно-визвольної революції 1917-1920 рр.?"

Масонство відновило свою роботу на початку ХХ ст., створивши осередки не тільки в обох столицях - Москві та Петербурзі, але й в Україні, зокрема в Києві, Одесі, Катеринославі, Харкові, можливо у Полтаві та Чернігові. Масонські ложі зіграли певну роль у формуванні ідейної орієнтації української ліберальної інтелігенції на початку ХХ ст., своєрідно вплинули на її практичну роботу серед українського населення. Ложі виступають осередками по оформленню коаліції поступових сил, міжпартійному інформаційному обміну. На думку Оксани Крижанівської, підтверджену багатьма прикладами, напередодні революції масонство стало дієвим інститутом по формуванню громадської думки та опозиційних настроїв, використовуючи для цього як пресу, так і думську трибуну [6].

Одним з найбільш цікавих питань стає, на наш погляд, питання про зв'язок масонських лож, що існували в українських губерніях, із Товариством українських поступовців, а також вплив масонських ідей на програмні засади та практичну діяльність його членів, зокрема Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Андрія Ніковського, Іллі Шрага та інших.

Досліджуючи суспільно-політичні процеси нового та новітнього часу, історику важко обминути таке суперечливе соціальне явище як масонство, адже протягом трьох століть воно мало безпосередній вплив на поступальний рух людського співтовариства. "Вільні каменярі" постійно тримали руки на пульсі тих явищ і процесів, які відбувалися в суспільстві, а також, незважаючи на прокламовану аполітичність, були причетні до багатьох з них, як радикального, так і консервативного спрямування. Масонство сформувало певний тип особистості зі специфічними інтересами, характером поведінки, принципами моралі, таким чином, воно наклало виразний відбиток на епоху [7]. І апологети масонства, і його завзяті супротивники сходяться на тому, що цей рух завжди був, є і буде неоднозначним і суперечливим соціальним явищем, яке протягом декількох століть еволюціонувало від релігійно-етичної течії до найзагальнішої форми, наповненої різним змістом, який визначався передусім характером суспільства, в якому масонство пустило своє коріння [8].

На думку автора, історію масонського руху на українському терені слід розглядати в рамках загального процесу українського національно-державного відродження. Початок ХХ століття в Російській імперії позначився швидкою політизацією суспільства. Більшість майбутніх тупівців, так само як і майбутніх масонів в цей період заангажували себе в різних політичних партіях: УРДП, УСДРП, місцевих осередках конституційно-демократичної партії та інших [9].

Вагомим чинником, що підштовхнув ліберальних діячів опозиції до утворення " відроджених" масонських лож, стала бурхлива революція 1905 року [10]. В умовах жовтневого політичного