Іванова (до речі, також масона), який проходив за кадетським списком [28]. Наступного року він виступив у Думі з вимогою щодо створення кафедр українознавства в університетах України [29]. Значну підтримку масонська організація надала з приводу заборони святкування в Києві 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. На думку О.Крижанівської, засновану на свідченнях Єфремова та Ніковського, за цією інтерполяцією (оскарженням) стояли київські масони та їх столичні брати [30]. Відзначимо, що лідери загальноросійських партій кадетів, прогресистів, трудовиків, меншовиків (зокрема, М. Нєкрасов, І. Єфремов, О. Коновалов, О. Керенський, М. Чхеїдзе) входили до керівного ядра " Великого Сходу народів Росії" [31].

Однією з галузей діяльності обох організацій була боротьба з антисемітизмом. Члени ТУПу, як і масони, засуджували єврейські погроми, а восени 1913 р. взяли активну участь у справі М.Бейліса [32]. Судовий захист був доручений Д.Григоровичу-Барському, а журналісти, С.Єфремов, А.Ніковський та інші, виступами у пресі сприяли повороту громадської думки на захист обвинуваченого [33].

Як було зазначено вище, "яблуком розбрату" між українськими і російськими масонами найчастіше було національне питання. Це засвідчили й переговори на початку 1914 р. між провідниками ТУПу і лідерами кадетів (зокрема П. Мілюковим під час його відвідування Києва). Тупівці, яких підтримували київські масони, зажадали від російських лібералів підтримки вимог українського громадянства про надання українцям не лише національно-культурної, але й широкої політичної автономії. У своєму виступі П. Мілюков назвав принцип федерації "утопічним", а вимоги "українців" були відкинуті [34]. Більшість масонських лібералів підтримала позицію лідера кадетів. І це зрозуміло, адже переважна більшість російських масонів, хоч на словах і дотримувалась ідеї майбутнього федеративного устрою Російської держави, найсправді ставилася до неї підозріло, небезпідставно побоюючись розвалу " єдиної та неделимої".

На думку І. Римаренка, яка грунтується на свідченнях С.Єфремова, перша світова війна спричинила розкол масонів України на "патріотів" і "пораженців" [35]. Зв'язки українських лож з російськими слабшали. Т. Гунчак зауважує, що тупівці, які зав'язали близькі стосунки з провідниками російських ліберальних кіл, закликали їх до осуду російської політики в Галичині в 1914-1915 рр. та взагалі погромницької політики щодо українського національного життя [36]. Однак лише після поразок своєї армії в 1915 р. російські поступовці намагаються налагодити майже розірвані зв'язки з українськими діячами. Так на засіданні Державної думи 19 липня 1915 р. лідер кадетів Павло Мілюков назвав ці події "європейським скандалом". З різкою критикою урядової політики виступили також лідери трудовиків Олександр Керенський і меншовиків Микола Чхеїдзе, вважаючи, що адміністрація й військові поводили себе в Галичині як окупанти [37]. У вересні 1915 р. думські фракції соціал-демократів й трудовиків висловили протест проти переслідування української преси, а партія кадетів на своїй конференції в Петербурзі (червень 1915 р.) у своєму рішенні навіть визнала "права українців на широке культурне самовизначення" [38]. Про настрої ж українських кіл добре уявлення дає декларація ради ТУП під назвою "Наша позиція", випущена у грудні 1916 р. У тексті декларації зазначається, що українські поступовці визначають першу світову війну "чужою для себе справою, шкідливою українському та й усім іншим народам імперії". Наше основне домагання, відзначали українські поступовці, це - автономно-федеративний устрій державної організації на демократичних підставах [39]. Однак почати реалізовувати свою програму Товариство змогло лише після Лютневої революції 1917 року в Росії. Отже, перша світова війна завдала першого " дошкульного удару" по солідарності українських і російських " братів" в їх спільній політичній боротьбі [40].

Питання про причетність масонської організації до Лютневої революції в Росії історики висвітлюють суперечливо. Деякі дослідники вважають, що вона була інспірована масонами (Г. Катков), інші (напр. А. Аврєх) стверджують про непричетність масонства до лютневих революційних подій [41]. На думку автора, вона стала для масонів несподіванкою, хоч вони ретельно готували " цивілізований" перехід влади до рук опозиції. Незаперечним є те, вказує О. Крижанівська, що саме масони підхопили владу, яка вислизнула з рук останнього Романова [42]. Масонський вплив на формування Тимчасового уряду можна вважати доведеним, як загалом і його масонський склад [43]. Вагому роль " братські" зв' язки зіграли також у формуванні місцевої адміністрації, напр. харківським головою став масон Я.Рубінштейн, головою Київської судової палати - Д. Григорович-Барський, куратором Київського учбового округу - М. Василенко, а його брат Костянтин - комісаром Києва [44]. М.Грушевський зазначає, що масони здійснювали " свій здавна прийнятий тактичний план, проводити своїх людей на впливові становища" [45].

Не було несподіванкою й те, що саме члени Товариства українських поступовців висунули ідею створення Центральної Ради [46]. Тогочасне керівництво ТУП (А. Вязлов, Д. Дорошенко, А. Ніковський, Ф. Штейнгель) вирішило скористатись рекомендацією Тимчасового уряду щодо створення на місцях рад об' єднаних громадських організацій як представницьких органів влади. Метою було утворити Раду всеукраїнського масштабу. До її складу обрали чимало масонів, зокрема М.