Події Лютневої революції 1917 року призвели не тільки до повалення монархії в Російській імперії, вони сколихнули все громадянське суспільство. Політичне життя вирувало - відбувалися масові демонстрації, бурхливі зібрання й гарячі дебати. При цьому більша частина народних мас залишалася несвідомою. Визнаний спеціаліст з історії культурних перетворень в СРСР М.П.Кім дійшов висновку, що свідомість не приходить до трудяшцх мас стихійно. Її потрібно добиватися наполегливою і тривалою працею [1].

Після того, як 7 листопада 1917 року було усунуто від влади Тимчасовий уряд, перед новим радянським керівництвом повстало нелегке завдання - за допомогою державного апарату досягти керованості стихією мас, щоб не дати змоги відбутися хаосу або перевороту зі зміною устрою. Одним з інструментів такої керованості в період між двома великими переломами 1917 і 1929 років стали численні культурницькі товариства, через посередництво яких ідеологічна машина державної влади почала роботу по формуванню людини нового типу. Великого поширення політосвітня та агітаційно- масова робота серед населення України набула в таких культурно-освітніх організаціях як клуби.

Переломним моментом в існуванні культурно- освітніх організацій стала Лютнева революція. Народжувалась велика кількість культосвітніх осередків на місцях під керівництвом міських дум і земств, вчительських організацій, просвіт і кооперативів.

У процесі створення сотень нових осередків культури по містах і селах України не останню роль відігравали і більшовики. Використовуючи зростаючу творчу ініціативу трудящих мас, вони відкривали клуби, читальні, бібліотеки, а також кіоски для продажу літератури та газет при багатьох своїх партійних організаціях.

Так, наприклад, на початку липня 1917 року в Катеринославі було відкрито клуб «Інтернаціонал». Подія ця стала великим святом для місцевого пролетаріату, зібралося близько тисячі робітників і солдат. Оркестр кілька разів виконував «Марсельєзу», хор проспівав «Інтернаціонал». У другій частині вечора декламувалися літературні твори [2].

Виконком Одеської Ради робітничих депутатів 17 вересня 1917 року прийняв рішення про план роботи культурно-освітньої секції та дав наказ культкомісіям створювати школи грамоти, робітничі клуби, поліпшувати постановку роботи в народному університеті. В рішенні виконкому Ради вказувалося також, що всі заходи секції мають провадитись у відповідності з мовою і національними особливостями трудящих, що проживають в Одесі [3].

Політична агітація виявилась найдієвішим засобом освіти та інформації населення, а мітинги - основною формою агітації. З початком ідеологічної боротьби між українським і більшовицьким таборами за вплив на народні маси, названі установи були втягнуті у політику. Культурництво відійшло на другий план.

Політична освіта здобувалася переважно на мітингах та зборах, які проводились на промислових підприємствах. Школи у багатьох містах і селах ставали одночасно і клубами. У вечірній час, коли закінчувалося навчання, тут проводилися засідання Рад, робота гуртків і багатолюдні зібрання, на яких ставились питання про передачу культурно-освітнім закладам приміщень колишніх державних установ, а також будинків, які можна було пристосувати для цієї мети.

Після проголошення першим Всеукраїнським з'їздом Рад в кінці 1917 року у Харкові радянської влади в Україні загострилася боротьба за єдиновладдя. Місцеві Ради керувалися декретами та постановами радянського уряду як у загальнополітичних питаннях, так і в питаннях культурного будівництва. На культурно- освітні комісії при Радах був покладений обов'язок здійснювати перебудову діяльності всіх установ культури відповідно до завдань радянської влади. При радах профспілок Катеринослава, Одеси й інших міст також працювали культосвітні комісії, які проводили велику роботу по відкриттю робітничих клубів, бібліотек, театрів, організації оркестрів, хорів, гуртків художньої самодіяльності.

Незважаючи на певні національні особливості, вся діяльність по державному, господарському та культурному будівництві на Україні відбувалася у відповідності з духом і досвідом соціалістичного будівництва в радянській Росії. Це і не дивно, бо згідно з рішеннями першого Всеукраїнського з'їзду Рад - постанови Всеросійських з'їздів Рад і декрети Раднаркому РСФРР негайно набували чинності загальнодержавних законів і проводились у життя місцевими органами радянської влади [4].

Ідеологічну боротьбу за народні маси лідери Центральної Ради, а пізніше і уряду Директорії програли вождям Російської комуністичної партії. Причиною цього стала недооцінка рівня впливу на маси більшовицьких ідей, а також те, що не було представлено реальної програми дій, яка б знайшла підтримку серед широких верств населення.

А от В.І.Ленін відразу ж після того, як більшовики захопили владу, в перший же день після перемоги Жовтневої революції підкреслював вирішальне значення свідомості народу для державної могутності. «За нашим уявленням держава сильна свідомістю мас. Вона сильна тоді, коли маси все знають, про все можуть судити і йдуть на все свідомо» [5]. Треба відмітити, що саме такою свідомістю, яка потрібна вождю світового пролетаріату. З цього моменту починається відлік часу і діяльність у напрямку формування людини нового радянського суспільства.

Не можна не відзначити високої ефективності більшовицьких