квітня 1902 року) з трирічним строком навчання. Школи відкривалися з дозволу училищної ради при синоді і утримувалися їх коштом. До них приймали підлітків православного віросповідання з освітою в обсязі однокласної церковно- приходської і початкової школи. До "другокласних" вчительських шкіл прикріплювалися однокласні церковно-приходські, в яких майбутні вчителі проводили свої перші уроки. Якщо в ХІХ - на початку ХХ століття такі школи ще зберігали свою популярність, і в 1905 році на території губернії було 5 шкіл, то в 1911 році їх стало всього 3: в Олександрійському, Тираспольському та Херсонському повітах. Це безпосередньо було пов'язано із закриттям шкіл грамоти, на які й працювали "другокласні" вчительські школи.
Найбільш популярним навчальним закладом в Російській імперії, і зокрема в Херсонській губернії, були церковно-приходські школи, які стали розвиватися після шкільної реформи 1804 року. В 1884 році з'явилися "Правила про церковно-приходські школи", за якими створювалися як однокласні (дворічні), так і двокласні (чотирирічні) церковно-приходські школи. На початку ХХ століття вони стали відповідно три- та п'ятирічними.
Навчання в школах проводили священики, диякони і дячки, вчителі, які закінчили, головним чином, церковно-вчительські школи і єпархіальні училища, також наставниці. Священнослужбовці мали освіту в межах духовної семінарії різного рівня.
В церковно-приходських школах викладали цілий ряд предметів: Закон Божий, читання та письмо церковнослов'янське і російське, арифметику, креслення і російську мову з чистописанням. В двокласних також давалися відомості з географії з історією та природничих наук. Але цими предметами навчання в школі не обмежувалося. За даними статистичного комітету Херсонської губернії по народній освіті, в 1910 році з 243 церковно-приходських шкіл, які подали відомості, в 238 викладався ряд необов'язкових предметів: співи та церковний хор (206), рукоділля (67), гімнастика (16), бджільництво, садівництво та городництво (8), столярне, слюсарне, палітурне і ткацьке ремесло (7). За кількістю шкіл, які викладали необов'язкові предмети, церковно- приходські займали перше місце, а за числом учнів - друге місце після міністерських (слід зауважити, що не всі церковно-приходські школи, на відміну від міністерських, подавали відомості про своє існування, діяльність та кількість учнів, тому їх статистичне число набагато занижене). Чисельність церковно-приходських шкіл невпинно зростала на протязі ХІХ - поч. ХХ ст. (до 1915 року). Якщо в 1905 році в Херсонській губернії налічувалося 378 однокласних і 16 двокласних, то в 1909 році - 536 і 14, а 1910 році - відповідно 547 і 13 шкіл.
Треба відмітити, що, не дивлячись на широку популяризацію думки про безкоштовність церковної освіти, з 12 церковно-приходських шкіл Миколаєва лише 5 плати за навчання не брали, в останніх же вона складала від 30 до 50 копійок у місяць.
Насамкінець хотілося б розглянути ще один тип шкіл - недільних, які грали величезну роль у справі народної освіти усіх вікових верств населення різних станів і які сприяли ліквідації неписьменності людей старшого покоління. Так, недільна школа при Богородичній Всіх Скорботних Радості (Ново-Купецькій) церкві була заснована відділенням Херсонської єпархіальної училищної ради 24 жовтня 1893 року і знаходилася у безпосередньому керуванні благочинного церков м.Миколаєва. Вона призначалася для осіб чоловічої та жіночої статі, без різниці віку, який коливався між 10 і 60 роками. На початку ХХ століття кількість учнів перевищувала 200 чоловік, більшість з яких були міщани та селяни.
Треба зазначити, що розповсюдження церковної освіти особливо розгорнулося в середині ХІХ століття, саме з цього часу поширилися по всій губернії церковно- приходські школи та школи грамоти. На початку 1862 року при церквах Херсонської єпархії було відкрито 286 шкіл, в яких навчався 4731 хлопчик та 551 дівчинка [15], а лише до 1 квітня того ж року їх кількість зросла до 402, в яких навчалося 8098 хлопчиків та 1862 дівчини [16]. І на протязі другої половини ХІХ століття їх кількість невпинно зростала. Цьому сприяла політика церковної влади щодо розповсюдження грамотності серед населення: "Свята справа розповсюджувати грамотність серед простого народу... Діячі є і готові працювати" [17].
Особливу увагу єпархіальне керівництво приділяло вихованню своїх наступників. Це завдання виконували духовні училища та семінарії. Першим закладом в єпархії такого типу було духовне училище (пізніше перетворене в знамениту на Україні семінарію) у Полтаві, основи її там і залишилися, а сам заклад, як єпархіальна одиниця, був переведений до Новомиргорода, а потім у Катеринослав (1804). Заслуга заснування цього закладу належить першому архієпископу Євгенію та його наступнику Никифору Феотокі. На протязі останньої чверті ХVШ - першої половини ХІХ століття по єпархії швидко з'являються приходські училища: в Овідіополі (1.08.1813), Григоріополі (11.03.1816), Дубосарах (11.03.1821), Одесі (30.03.1834), Бериславі (9.04.1841), Нікополі (10.03.1810 (30 січня 1836 року перетворене в матроське), с.Алфьорово (1.01.1837), с.Божедаровці (15.03.1839), Таганрозі (1.08.1810; 6.12.1841) та багато інших [18]. Крім Катеринославської, про яку згадувалося вище, в 1838 році була заснована семінарія в Одесі, яка працює і сьогодні (її сьогоднішній ректор О.М.Кравченко - протоієрей м.Одеси, відомий в Україні богослов та дослідник історії Одеської єпархії, автор декількох монографій та більше 4 десятків статей).
Все викладене вище дає змогу зробити висновок, що церковна народна освіта продовжувала грати велику роль, і на початку ХХ століття кількість шкіл, які належали духовному відомству, складала 34,5 %, або 1/3 від загальної