Головполітосвіта висунула принцип «клубного комбінату» - об'єднання всіх політосвітустанов навколо одного організуючого центру. В місті таким центром став робітничий клуб - єдина достатньо глибока й життєва форма, якій під силу було розв'язати нові культурно-історичні завдання.

Вважалось, що кожний робітник повинен бути членом пролетарського клубу. "Людина не може бути самотньою, - читаємо у документі, - вона завжди шукала суспільство собі подібних. Трудящих об'єднують загальні інтереси, однакові задачі і навіть близьке до родинного відношення" [22].

Не можна обминути увагою інструкцію по організації робітничих клубів, в якій зазначається їх головна мета. На клуби покладалося важливе завдання у проведенні культосвітньої роботи серед робітників міст і містечок, підвищення їх культурного рівня.

Внаслідок зміни державного устрою в країні для багатьох установ і організацій, що існували раніше, настали нелегкі часи. В доповіді про стан освіти в Херсонській губернії, датованій травнем 1919 року, читаємо про занепад всіх недільних шкіл тому що вони, начебто, не відповідали потребам робітничого класу. Більшість клубів, які були в губернії на той час, вели загальну культурно-освітню роботу. Що ж стосується їхньої політичної спрямованості, то вона була притаманна тільки партійним клубам [23].

З початку 1920-х років аполітичність клубів стає просто неможливим явищем. Кількість їх швидко росте, і якщо до Жовтневої революції робітничих клубів на Україні було кілька десятків, то на 1 січня 1923 року їх стало 621, а через чотири місяці - 896 [24]. Клуби поділялися на фабрично-заводські, районні та центральні. Всі вони проводили масову роботу серед робітників, крім того, центральні та районні клуби надавали методичну допомогу фабрично-заводським, організовували лекційні бюро, створювали показові художні колективи. Клуби були також осередками організації культурного відпочинку і дозвілля. Понад 90 % клубів мали свої бібліотеки і читальні зали, 31 % - кінозали [25].

Робота клубів на місцях спрямовувалась місцевими партійними організаціями через культвідділи фабзавкомів та клубним відділом Головполітосвіти. Відкривалися клуби в приміщеннях колишніх комерційних клубів, в робітничих казармах, а іноді для них будувалися й нові приміщення. Так, Миколаївський партійний клуб мав 10 кімнат і великий зал для глядачів. В клубі був буфет, де за дешевими цінами відпускалися обіди, вечері та чай. Щоденно працювала шахова кімната, вщерть переповнена граючими, діяла більярдна, відкрився тир. Щомісячно в середньому читалося 6 лекцій на загальноосвітні, антирелігійні і політичні теми, які іноді супроводжувалися концертами і виставами діючого при клубі драмгуртка [26].

Жваву роботу проводили клуби в шахтарських районах Донбасу. В деяких з них нараховувалося до 400 членів [27]. В інших регіонах України також функціонували клуби за професійною ознакою. Одеський союз хіміків, який нараховував 1500 чоловік, в будинку № 34-а по Старопортофранківській вулиці мав свій професійний клуб, в якому було 5 кімнат і зал для глядачів [28].

У 1923 році в Херсоні налічувалося 4 робітничі клуби. В центральному нараховувалося 900 членів, в клубах водників та будівельників - відповідно 573 і 122 чоловіка. При профспілках місцевого транспорту, поліграфу, у пожежній команді і двох лікарнях існували клубні ячейки. Партійний клуб зі своїми 273 членами знаходився у процесі злиття з центральним робітничим клубом. Документи відмічають відсутність у Херсоні в 1923 році клубів представників національних меншин, а також те, що в клубі комуністичної спілки молоді членство не практикувалося [29]. Для моряків з іноземних пароплавів, які заходили у херсонські гавані, планувалося відкрити інтернаціональний клуб [30].

Дуже слабкою була матеріальна база клубів. Навіть ті невеличкі суми, що асигнувалися на клубну роботу, надходили надзвичайно неакуратно.

Дана тема ще недостатньо висвітлена в історичній літературі. Діяльність культурно-освітніх організацій півдня України потребує об'єктивного і повного дослідження для подальшого наукового переосмислення всього культурного процесу в зазначеному регіоні в першій чверті XX століття.

Україні 1917-1920. - К.: Наукова думка, 1967. - С. 132-133.

Ленін В.І. Другий Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів 25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 року // Повн. зібр. творів. - Т. 35. - С. 20.

Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 1993. - С. 433.

Золотоверхий І.Д. Становлення української радянської культури (1917-1920 рр.). - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - С. 123.

Культурне будівництво в Українській РСР. В 2-х томах. - К.: Держполітвидав, 1960. - Т. 1 (1917 - черв. 1941 рр.). - С. 31.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОВ України), ф. 1, оп. 1, спр. 15, арк. 3.

Державний архів Донецької області (далі - ДАДО), ф. П-1, оп. 1, спр. 290, арк. 117.

КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Сборник документов. - М.: Политиздат, 1983. - Т. 2 (1917-1922). - С. 199.

Золотоверхий І.Д. Вказ. праця. - С. 205.

Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), ф. Р- 1463, оп. 1, спр. 203, арк. 5-6.

ДАДО, ф. П-1, оп. 1, спр. 4, арк. 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 16, 18.

Ibid., арк.17, 21.

Ibid., арк. 23.

ДАМО, ф .Р-1469, оп. 1, спр. 86, арк. 11, 12, 13.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), ф. 1, оп. 20, ч. 1, спр. 355, арк. 40,