Ленін В. І. Промова на Всеросійській нараді політосвіт губернських і повітових відділів народної освіти 3 листопада 1920 року // Повн. зібр. творів. - Т. 41. - С. 379-380.

Культурне будівництво в Українській РСР. - С. 81.

Ibid. - С. 7-8.

ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 1, спр. 478, арк. 16.

Ibid., спр. 488, арк. 35.

Політосвітпраця на Вкраїні // Путь просвещения. - 1923. - № 7-8. - С. 285.

Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921-1925 рр. - К.: Вид-во АН УРСР, 1963. - С. 77.

ДАМО, ф. П-1, оп. 1, спр. 113, арк. 11-12.

Рашков Л. Главполитпросвет. Клубная работа // Путь просвещения. - 1923. - № 3. - С. 324.

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, ч. 2, спр. 2492, арк. 35, 38.

Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО), ф. Р-2, оп. 6, спр. 66, арк. 23.

Ibid., арк. 30.Література.

Ким М.П. 40 лет советской культуры. - М.: Госполитиздат, 1957. - С. 71.

Золотоверхий І.Д. Становлення української радянської культури (1917-1920 рр.). - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - С. 77.

КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Сборник документов. - М.: Политиздат, 1983. - Т. 1 (1898-1917). - С. 567.

Лихолат А. В. Здійснення ленінської національної політики наПівденноукраїнське село в період переходу від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (1921 - перша половина 1923 рр.)

Становище України в перші роки після національно- визвольних змагань та громадянської війни привертало увагу багатьох дослідників [1]. Однак, на нашу думку, перехід від політики воєнного комунізму до непу відбувався не одномоментно, а зайняв певний проміжок часу (орієнтовно 1921 - перша половина 1923 рр.), під час якого простежуються певні особливості, які автор має намір охарактеризувати на прикладах соціально- економічного та політичного розвитку південноукраїнського села. Ця думка автора даної статті не є цілком новою. Про це говорив ще відомий радянський дослідник Ю.О.Поляков, визначаючи перехід до непу, або його початковий період [2].

Радянські історики В.П.Данилов, В.П.Дмитренко,

І.Кузьмін, Ю.О.Поляков та ін. в основному дискутували щодо суті непу, його хронологічних рамок, детально вивчили впровадження нової економічної політики у регіонах, при цьому інколи невірно оцінювали ситуацію в Україні. Зокрема, Ю.П.Бокарьов вважав, що продовольча ситуація в Україні в 1921 р. виглядала порівняно благополучною [3].

Про те, що народне господарство в Україні на початку 20-х рр. знаходилось у стані глибокої кризи, багато говорилось у радянській історичній літературі, але причини її пов'язувалися з господарською розрухою, викликаною світовою та громадянською війнами. Але

В.Кульчицький чи не вперше зазначив, що "параліч виробництва, який насувався невідворотно, був

пов'язаний із спробами державної партії зруйнувати ринковий механізм розширеного відтворення суспільного продукту" [4]. Він же підняв питання про те, що Х з'їзд партії не можна вважати поворотним пунктом в новій економічній політиці, бо ринкові відносини не були визначені у повному обсязі: мова йшла тільки про те, що селянам надавалася можливість використовувати залишки продукції в місцевому товарному обороті. У загальнодержавних масштабах Ленін ще сподівався налагодити замість торгівлі "товарообмін" між державою та її контрагентами. Керівник радянської держави був переконаний і цілком справедливо, що визнання певної свободи торгівлі відсуне у невизначене майбутнє реалізацію комуністичної програми партії. З іншого боку, за кілька років комуністичного будівництва він пересвідчився у тому, що умоглядні програмні схеми відкидаються життям. "Неп був для нього, - говорить історик, - справою тактики, а стратегічна мета залишалась незмінною" [5].

Про те, що неп в Україну в 1921 р. не прийшов, цілком справедливо зазначили і автори передмови до збірки документів про голод 1921-1923 рр. [6]. С.В.Кульчицький і Г.І.Сургай відносять перелом у економічній політиці держави щодо селянства до того часу, коли було запроваджено єдиний натуральний продовольчий податок, який свідчив про відмову від формування державного продовольчого фонду реквізиційним шляхом [7].

Автор даної статті вважає, що доцільно виділити в соціально-економічному і політичному розвитку українського села окремий етап переходу від політики воєнного комунізму до непу, датуючи його 1921 - першою половиною 1923 рр., розкрити його зміст, використовуючи ще не відомі до цього часу матеріали місцевих архівів.

В останній третині 1920 - на початку 1921 рр. в Україні продовжувалося здійснення політики воєнного комунізму. На місцях проводилось розкуркулення заможної частини сільського населення (вересень 1920 - квітень 1921 рр.). У неї відбирали продукти харчування, одяг та предмети домашнього вжитку, причому 25 % вилученого відправляли Червоній Армії, 25 % використовували радянські службовці, а 50 % - члени КНС [8].

Як правило, конфіскація майна проводилася комуністами, членами КНС, ревкомів при сприянні міліції та військових частин, при цьому складалися акти і протоколи вилучення, приклад одного з таких документів ми наводимо в цій статті.

"Протокол

1920 року, вересня, 14 дня

Я, начальник 6-го району Одеської повітової міліції В. Булла в присутності члена КНС Ландау (німецьке село Одеського, потім Вознесенського повіту Одеської губ. - Авт.) Франца Михайловича Штольца і старшого міліціонера 6-го району Петра Яблоцького зробив обшук в квартирі громадянки Ганни Францівни Весбергер, сини якої добровільно пішли в лави білогвардійців. Обшук проводився по вилученню лишків речей та інших предметів. З усіх оглянутих речей виявилися зайвими: 21 жіноча блуза, 10 спідниць, 4 фартухи, 4 платки, 4 занавіски, 1