днів, 12 серпня, за його підписом вийшла спеціальна постанова Ради праці та оборони (РПО) про застосування надзвичайних заходів під час вилучення продподатку [24]. Але у селянства не було можливості його сплатити. Повітові власті Вознесенська для стягування продподатку вирішили застосувати дещо з арсеналу методів воєнного комунізму. У всі волості були направлені уповноважені для забезпечення 100-процентного збору продовольчого податку. На горизонті цілком реально замаячило нове розкуркулення. Вирішили застосувати військову силу. Так, 11 листопада 1921 року був виданий "терміново таємний наказ" по 43-ій бригаді 15-ї стрілецької дивізії про проведення "ударника" у селах повіту. Командирам 127 і 129 полків наказувалося з 12 листопада приступити до збирання продовольчого податку у Мостівській, Новокрасненській та Костянтинівській волостях [25].
Повсюдно проходили сільські сходи, де обирали ходаків, щоб клопотатися перед губернськими та повітовими властями про звільнення від продподатку в зв'язку з неврожаєм. Тисячами складалися заяви до податкових комісій про звільнення від сплати всього податку чи частини його. Ось одна з таких заяв від мешканця села Ландау Никодима Адамовича Ерментраута: "Я виконав четверту частину продподатку, а решту виконати при всьому моєму бажанні не можу через відсутність хліба. Я засіяв був 5 десятин, з яких 1,5 десятини пшениці побив град. Приймаючи до уваги вищезазначене, прошу мене від виконання решти звільнити" [26]. Але власті на це не йшли, домагаючись повного стягнення платежів.
Збирання продподатку йшло з великим трудом. План 1921 року не був виконаний. Місцеві органи влади посилили репресивні заходи щодо неплатників: штрафи у подвійному чи потрійному розмірі, арешти, опис рухомого та нерухомого майна. Так, у серпні 1921 року Благодатнівська волосна "трійка" направила сільським ревкомам наказ такого змісту: "Трійкою встановлено, що багатьма громадянами не сплачений госппродподаток. Нині, коли ми одержуємо жахливі відомості з Поволжя: голод не зменшується, а з кожним днем посилюється, це примушує трійку вжити найкатегоричніших заходів до тих громад, де податок громадянами не виконаний.
А тому наказується вам протягом 72-х годин виконати податок, в разі невиконання розподілити решту на більш заможних громадян, наклавши арешти на майно і посіви неплатників. Наказується вам негайно приступити до збору вовни і масла, закінчивши його протягом 72-х годин. Надзвичайна трійка категорично заявляє, що в разі невиконання госппродподатку будуть вжиті найбільш репресивні заходи аж до опечатування хат, бо кістляві руки дітей і селян Поволжя волають про допомогу, їх розпачливі стогони примусять нас вжити вищеназваних заходів. Горе тій громаді, яка не підкориться наказам надзвичайної трійки, яка не знає пощади до злісних контрреволюціонерів" [27]. Але ці заходи допомагали слабо: хліба у селян не було.
В зв'язку з голодом настрій селян був пригніченим. Спочатку заміна продрозверстки продподатком не принесла їм істотного полегшення. 25 січня 1922 року Вознесенський повітпартком писав у звіті Одеському губкому КП(б)У: "Політичне становище в повіті на грунті продподатку й голоду загострюється. Розповсюдилися чутки, що в Україні буде буржуазна республіка. Товарообмінні операції кооперативних установ майже не проводяться через відсутність товарних фондів та грошових знаків у населення.
Сільське господарство у занепаді, відсутній живий та мертвий інвентар. Багато волостей зовсім голодують. Розвивається карний бандитизм, особливо крадуть одяг і продукти. В деяких військових частинах, розташованих у повіті, поширюється дезертирство на грунті відсутності обмундирування. Червоноармійці 51 дивізії займаються нальотами і тим загострюють взаємовідносини селян і Червоної Армії [28].
У деяких волостях ставлення до радянської влади і компартії було відверто ворожим. "Відсутній посівний матеріал, - читаємо у зведенні Вознесенського повітового комітету КП(б)У від 9 березня 1922 р. - Цим користуються куркулі і контрреволюційні елементи, особливо підігріваючи ворожі настрої щодо комуністів. Ходять чутки про відхід радянської влади з України. Ціни на ринку зростають, кооперативи працюють слабо, конкурувати на ринку вони не в змозі, товарообмінні операції практично припинились. Населення віддає перевагу купівлі потрібних речей на ринку: на останньому якщо не дешевше, то кращої якості, більший вибір - нема канцелярської тяганини. Відсутнє насіння, частина землі не буде засіяна. Боротьба з голодом не ведеться" [29].
З місць ішли тривожні повідомлення: "Скрізь: "Дайте хліба і насіння!" Незадоволення збиранням хліба понад продподаток, подвірним вилученням, тим, що не залишили хліба для посіву, а тепер - не дають. Погана погода - дощі, мороз, холодний вітер із снігом, велика багнюка, будь-яка робота в полі припинилась", - так писали в інформаційному зведенні Миколаївського губвиконкому за квітень 1922 року про становище на місцях [30]. Офіційні документи свідчать, що у Миколаївському повіті з 276327 чол. населення голодувало 156906. У Миколаєві, наприклад, голодувало 35 % мешканців, а недоїдало 85 %. Допомогу одержувала ледь половина населення. Пайків у січні- квітні 1922 року було надано 110375, калорійність кожного з них ледь досягала 800 кал.
Ступінь голодування була жахливою, цілі сім'ї сиділи на фунті макухи протягом доби. Споживалося все, що можна було жувати: м'ясо собак і кішок, збруя, трупи загиблих тварин. Коріння пирію, луска проса були ласощами. Хліб випікали з домішками макухи до 50 %, а чечевиці й проса - до 80 %; він виходив глевким і важким. На грунті споживання різних сурогатів реєструвалися отруєння і смерть. У Миколаївському повіті сталося 4 випадки людоїдства. Навесні люди