освітнього рівня населення.

Значну увагу в Росії, і Херсонській єпархії зокрема, приділяли боротьбі з розкольниками та сектантами, в зв'язку з їх великим скупченням в південних регіонах. Церковні та державні закони переслідували розкольників та сектантів. Так, скопці, наприклад, несли карну відповідальність. На відміну від кінця ХУШ - початку ХІХ століття, коли сектантів сам уряд запрошував селитися на нових територіях, з 1817 року розкольничий рух піддавався все більш активному переслідуванню з боку уряду у зв'язку з тим, що в Перший таємний державний комітет у справах сектантства і розколу, створений Олександром І у цьому ж році в С.-Петербурзі, був введений Московський архієрей Філарет. Іновірців стали переслідувати слідством, дізнанням та судами. Міська поліція активізувалася, виявляючи серед мешканців старообрядців. Микола І, прийшовши до влади, зовсім не терпів відмови від військової повинності, яка розповсюджувалася серед розкольників, а також опозиції до церкви, тому вирішив вжити до них суворих заходів. 25 червня 1831 року у Москві створюється "Таємний дорадчий комітет у справах розкольничих та сектантських". Такі ж комітети сформувалися і в інших губерніях Росії, а також і в Херсонській єпархії. Але, виходячи з архівних документів, активна кампанія проти "старообрядців, скопців та прихильників єресі" почалася на підставі таємних розпоряджень ще задовго до створення комітетів. З січня по серпень 1831 року в Миколаєві за допомогою міської поліції та церкви "Комісією у справі скопців та розкольників" було виявлено ряд сект скопців, в які входили широкі верстви мешканців, починаючи з майстрових і до молодших офіцерів флоту. У листі міської поліції настоятелю Миколаївського Адміралтейського собору від 30 травня 1831 року говорилося, що створена комісія виявила і веде слідство "по секті скопців, яка в нічний час вела старообрядницькі дії" і приваблювала на свій бік православне населення міста. Комісія просила священнослужбовців Адміралтейського і Різдво- Богородицького соборів, а також Кладбищенської Всіх Святих церкви "допомогти у виявленні духу старообрядництва, у вихованні в них справжньої віри і викорінення єресі" [19].

Таку політику по відношенню до старообрядців Микола І вів на протязі всього царствування. Керуючись ст. 73 Кримінального Уложення, їх відправляли на каторгу, на Закавказзя або в район бойових дій, саджали в тюрми і навіть розстрілювали на території всієї імперії. З Херсонської губернії висилка старообрядців на Кавказ почалася з другої половини ХІХ століття.

У відповідності з 186 та 196 статтями Уложення про покарання, винними у розповсюдженні лжевчень та привертання до них осіб православного сповідання визнавалися штундисти. Крім того, на них не розповсюджувалися права та пільги, надані розкольникам Законом від 3 травня 1883 року [20]. Циркуляри

Міністра внутрішніх справ та обер-прокурора Синоду постійно нагадували миколаївським градоначальникам та священнослужителям про шкідливість штундизму не тільки в релігійному, а й в політичному плані [21]. Для боротьби зі штундизмом та з іншими розкольничими сектами 26 серпня 1880 року в Одесі було створене Братство Святого апостола Андрія. Свою мету братство бачило "в кордонах Херсонської єпархії сукупними силами духовенства її в союзі з кращими людьми з мирян, вживати всіх можливих заходів для підтримки і розповсюдження в народі здорового православно- християнського вчення й протидіяти всякого роду помилкам, які перекручують вчення Св. православної церкви для шкоди її та держави" [22].

Така політика самодержавства по відношенню до інаковіруючих яскраво показує практично будь-яку відсутність свободи віросповідання, використання православної церкви у своїх політичних та економічних інтересах. І не дивлячись на те, що на південних окраїнах імперії люди мали більші вільності, з кінця ХУІІІ століття повільно та неухильно, при підтримці поліції та церкви, самодержавство на протязі ХІХ ст. духовно підкорило собі населення півдня Росії, що привело його до єдиної віри і не допускало при цьому ніяких відступів.

Таким чином, ми бачимо, що головними напрямами діяльності Херсонської єпархії та її найменших одиниць - церков, були:

виконання державних функцій: проголошення указів і маніфестів царського уряду та висвітлення його внутрішньої і зовнішньої політики, виконання ролі установи запису актів громадянського стану та вирішення цих справ на рівні суду (шлюби, їх розрив, питання про дітей та інше), виконання ролі статистів та наглядачів за станом приходів, здійснювали фактичний перепис населення приходів;

боротьба з сектантством та розколом у єпархії, проведення над ними судових справ, а також можливе повернення їх до православної віри;

вирішення завдання розповсюдження грамотності серед прихожан, підвищення їх моральних норм та розумових здібностей, збільшення кількості церковно-приходських навчальних закладів у єпархії;

церковна функція полягала у поширенні православної віри у вигляді побудови нових храмів, монастирів і т. д.;

і нарешті, безпосередньо священнослужбовці, виконували свої прямі обов'язки та головні завдання єпархії - здійснення священних служб та таїнств для населення, підвищуючи моральний, виховний та духовний клімат у суспільстві.

Література.

1. Мурзакевич Н. Епархиальные архиереи Новороссийского края. - Одесса, Тип. Алексомати, 1874. - 6 с.; Його ж. Епархиальные архиереи Новороссийского края. // Записки Одесского общ-ва истории и древностей. - 1875. - Т. 9. - С. 297-302; Його ж. Одесский Архангело-Михайловский девичий училищный монастырь. // Новороссийский