малоросів на заняття вищих церковних посад, яке законодавчо було зафіксовано у 1754 р., сама їхня служба у центрі великоросійського племені, на вищих посадах поблизу центральної влади, де вони проникалися політичним баченням уряду, паралізувала в них не лише мрії про політичну та церковну незалежність Малоросії, але й саму можливість відстояти особливості її церковного устрою. Це призвело до того, що вже у 1760-х роках можна було говорити про остаточну перемогу великоросів над малоросами. На початку століття, за умов реформування Петром І багатьох сфер життя російського суспільства, їх використали як джерело сил та засобів, а згодом, коли різниця щонайменше між системою шкільної освіти та внутрішнім церковним життям, текстами богослужбових книг, формою єпархіального управління зникла, від їхніх послуг відмовилися, обравши інших фаворитів та взірців для наслідування.
Однак цей факт, як свідчив К. В. Харлампович, не означав повсякчасне зникнення малоросів з великоросійських обріїв. Вони продовжували бути присутніми у складі російського суспільства лише в межах певних видів професійних занять; як талановиті співаки та майстри, вони займали численні посади в єпархіальних правліннях, консисторіях, були службовцями при архієрейських будинках тощо. З другої половини ХУІІІ ст. малоросійські діячі одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності обрали собі розвиток власних чиновницьких кар'єр. Окремі представники «малоросійського племені», такі як О. Безбородько, Д. Трощинський, В. Кочубей та багато інших, зуміли не лише опинитися на ключових посадах в управлінні імперією, але й суттєво впливати на її політику.
Таким чином, можемо констатувати, що праця К.В. Харламповича «Малоросійський вплив на великоруське церковне життя» стала не лише основним науковим здобутком ученого, але й важливою віхою у розвитку тогочасної історіографії. Величезний фактичний матеріал, зібраний істориком з історії питань, які він розглядав, маса довідникової інформації, критичний аналіз праць його попередників та колег, ґрунтовні власні висновки К.В. Харламповича обумовили її високу оцінку як сучасниками, так і нащадками. На жаль, історичні обставини та політичні події початку ХХ ст., а згодом серйозні повороти долі самого вченого, не сприяли належній увазі наукової спільноти до цієї праці. Відомо лише, що за неї історик отримав ступінь доктора церковної історії, а в липні 1917 р., визнаючи його знання та досвід, Рада Казанського університету обрала його ординарним професором, а сама ж праця принесла автору ще одну Карповську та Уваровську премії. Цілком вірогідно, що на неї були написані рецензії колегами К.В. Харламповича. Пересилаючи свою працю до професора С.Т. Голубєва, історик особисто просив ученого зробити критичний аналіз його праці, аби, продовжуючи свою роботу над наступними томами, він міг врахувати зауваження та уникнути прикрих помилок [18]. Однак нам не вдалося розшукати жодної рецензії на цю працю. Цілком можливо, що їхні тексти просто не збереглися. Саме тому про реакцію тогочасних науковців на неї можемо дізнатися лише з опосередкованих джерел, зокрема, певних згадок про неї в матеріалах листування К.В. Хар- ламповича. Навіть сам факт того, що на початку 1920-х років цією книгою цікавилися вже як бібліографічною рідкістю, а у автора не було на руках жодного зайвого примірника, вказував на те, наскільки вона була затребуваною. Особливо цінною її вважали в Україні працівники Академії Наук, які особисто зверталися до історика, тоді вже академіка УАН, про можливість придбання цієї праці [19].
Сучасні науковці Росії та України широко використовують цю працю не лише як довід- никове видання, але і як джерело численних фактів з питань культурних взаємовпливів, біографій окремих церковних та педагогічних діячів XVI- XVIII ст., історії художнього та музичного мистецтва тощо. Змістом свого твору учений довів свій хист історика-документаліста, кожен аргумент якого мав бути підтверджений текстом історичного джерела, а також науковця з аналітично-критичним мисленням.ЛІТЕРАТУРА
Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь / К.В. Харлампович. - Т. 1. - Казань, 1914. - С. ІІІ.
Там само.
Там само. - С. !V.
Там само. - C. V.
Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. І. - Оп. 1. - Спр. 24465. - Арк. 1, 1 зв.
Окара А. Українська та великоруська культури у XVII столітті: культурний вплив чи культурний конфлікт? / А. Окара [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrhistorv.narod.ru/texts/okara-1.htm.
Харлампович К.В. Указ. соч. - C. VI.
Там само. - C. XVI.
Там само.
Там само. - C. XVIII-ХІХ.
Там само. - C. ІХ.
Там само. - C. X.
ІР НБУВ. - Ф. 285. - Спр. 6472. - Арк. 2
Харлампович К. В. Указ. соч. - C. 215
Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб // Україна крізь віки. Т. 8. - К.: Альтернатива, 1999. - 304 с.; Чухліб Т.В. Гетьмана і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714 рр. - К.; Нью- Йорк, 2003. - 518 с.
Харлампович К.В. Вказ. праця. - C. 459
ІР НБУВ. - Ф. 194. - Спр. 80. - Арк. 1-2.
ІР НБУВ. - Ф. 285. - Спр. 6472. - Арк. 2.