штрафи. Так, у Марківському районі Ворошиловградської (нині - Луганської) області за пропуски занять учнем школи його батьки сплачували штраф 300 крб. Щоб примусити дітей відвідувати «народні» школи, генерал-комісар Волинської та Подільської областей 30 січня 1943 р. видав наказ, в якому населення попереджалося, що в разі ігнорування шкіл, їх діти будуть відправлені до Німеччини на роботу [7]. Обсяг знань з окремих предметів, які вивчалися в «народних» школах, був значно менший за той, що давався програмами для відповідних класів (I-IV) радянської школи [8].
Такий стан освіти в період окупації став причиною того, що більшість дітей віком 8-9 років на час звільнення території України залишалась поза школою. З'явились сотні тисяч неписьменних дітей шкільного віку [9]. В освітній справі увійшов в обіг термін «переростки» - діти і підлітки, які за віковим цензом могли продовжувати навчання тільки у вечірніх школах.
Однією з причин відриву дітей та підлітків від загальноосвітньої школи у перші повоєнні роки було те, що збільшилась мобілізація підлітків до шкіл трудових резервів, а частина учнів відсіялася із старших класів у зв'язку із введенням ще до війни оплати за навчання у 8-10 класах. Крім того, сотні тисяч підлітків, юнаків і дівчат, що були евакуйовані в східні райони Радянського Союзу, змушені були перервати навчання і прийти на заводи і фабрики, щоб замінити дорослих робітників, мобілізованих в армію [10].
Частина дітей і підлітків перебувала в партизанських загонах або влилась до Червоної Армії і також змушена була припинити своє навчання. Це, як правило, молодь, що мала навчатись у той час у 9-10 класах. Відстрочка від чергового призову в армію учнів почалася тільки з 1944-1945 навчального року [11]. Значна частина учнів старших класів була насильно вивезена до Німеччини на каторгу. Варто взяти до уваги і те, що частина дітей середнього чи старшого шкільного віку змушена була залишатись вдома і виконувати різні господарські обов'язки, як старші в сім'ї, чи поступити на роботу на підприємства і транспорт [12].
З метою виправлення становища Раднарком СРСР 15 липня 1943 р. прийняв постанову про організацію вечірніх шкіл. Цим документом передбачалося з 1 жовтня 1943 р. організувати у містах і робітничих селищах мережу загальноосвітніх шкіл для навчання підлітків, які працювали на підприємствах і бажали без відриву від виробництва продовжити свою освіту. Тривалість навчального року в них визначалась у 44 тижні при 16 годинах класних занять на тиждень (4 дні по 4 години) і 4 години на тиждень для консультацій. Кількість учнів у кожному класі визначалась не більше 20 осіб [13]. Розпорядженням уряду від 30 квітня 1944 р. вечірні школи для підлітків перейменували на школи робітничої молоді [14].
Оскільки на той час в Україні, як і в СРСР в цілому, значно переважало сільське населення, ще більш нагальним було створення таких шкіл у селах. Вже 6 липня 1944 р. виходить постанова уряду СРСР про організацію шкіл сільської молоді [15].
Навчання сільської молоді проводилося без відриву від сільськогосподарських робіт і тому навчальний рік розпочинався 1 листопада 1944 р. і завершувався 1 травня 1945 р. Надалі урядам союзних республік надавалося право визначати початок і закінчення навчального року самостійно в межах шестимісячного строку навчання [16].
Там, де не вистачало учнів для організації вечірньої школи, дозволялося організовувати окремі вечірні класи при денних загальноосвітніх школах.
В подальшому, після створення вечірніх шкіл працюючої молоді було розроблено положення про організацію навчальної роботи, правила зарахування та випуску, керівництва, фінансування та ін. Згідно з положенням вечірні школи сільської молоді створювалися двох типів: початкові - у складі 1-4 класів і семирічні [17]. Середніми вони стали пізніше, у середині 1950-х років. Школи організовувались у великих селах, в колгоспах, радгоспах та при машинно-тракторних станціях. У містах і селищах міського типу організовувалися вечірні школи робітничої молоді також двох типів - семирічні та середні [18].
У 1944-1945 навчальному році у містах і селах України вже діяло 705 шкіл і 500 класів вечірнього навчання. До них записалось понад 53 тис. осіб [19]. З врахуванням виробничих потреб в школах були влаштовані денні та вечірні зміни. У випадках, коли кількість учнів на підприємстві виявлялась достатньою для організації школи, остання працювала безпосередньо на фабриці чи заводі. Директори підприємств були зобов'язані створити необхідні умови для нормальної діяльності заводських шкіл, виділити і обладнати приміщення [20]. Пізніше виникло питання про обслуговування робітничої молоді невеликих підприємств, в яких не було можливості відкривати самостійні школи. В таких випадках створювались міжзаводські районні школи, які обслуговували підлітків груп підприємств.
Зарахування до шкіл як робітничої, так і сільської молоді відбувалося згідно з поданими документами про освіту. У випадку, коли такі документи були відсутні (що було досить часто), учні зараховувалися у той чи інший клас на основі перевірочних іспитів.
Працююча молодь охоче пішла навчатися до вечірніх шкіл. Школи робітничої та сільської молоді організовувалися в усіх областях України. Тільки в Сталінській (нині - Донецькій) в 1944 р. їх уже було 25 з кількістю учнів 2100 [21]. У 19441945 навчальному році у вечірніх школах Львівської області навчалося понад 1100, у Дніпропетровській - близько 900 осіб, Ізмаїльської