У Харківській області на 27 жовтня 1944 р. розгорнули свою роботу 12 шкіл робітничої молоді, 7 з яких знаходились у Харкові. Понад 1800 осіб здобували в них освіту без відриву від виробництва. Краще працювали школи в Комінтернівському та Кагановичському районах Харкова. У останньому з них було вже 160 учнів, проте заяви надходили і далі, і керівним органам було ясно, що доведеться відкривати додаткові класи. В заводських гуртожитках виділялися кімнати для підготовки до занять. Робітники, які навчалися в школі, мали додаткове харчування. В переважній більшості робітнича молодь та педагоги сумлінно ставились до своїх обов' язків. Зокрема, відвідування занять досягало 95-97 % [24]. На Дніпропетровщині у всіх 19 школах робітничої молоді навчання почалося з 2 жовтня 1944 р. Обласний відділ народної освіти виділив для шкіл підручники, наочні прилади, папір. До навчання приступили понад 3500 осіб [25].

Дещо пізніше - з 1 листопада того ж року, розпочалося навчання у вечірніх школах сільської молоді. Добре організовано було цю справу у Чернівецькій області, де до 45 шкіл сільської молоді записалося близько 3 тис. молодих селян. Школи були забезпечені вчителями, приміщеннями, устаткуванням. Для них були виділені і підручники [26].

Однак в організації на звільнених територіях навчання працюючої молоді мали місце і недоліки, зумовлені матеріально-технічними та фінансовими труднощами, а також безвідповідальністю окремих працівників органів освіти. Навіть у Харківській області, де в цілому навчальний рік для працюючої молоді розпочався організовано, непоодинокими були випадки серйозних упущень. Так, у Велико- бурлуцькому районі за інформацією районного відділу народної освіти у вечірніх школах вважалися відкритими 70 класів, а насправді навчання проводилося лише у 2-3-х класах. Завідуючий райвно Савченко пояснював це тим, що «немає підручників, світла, і увечері неможливо проводити навчання». Молодь Вільхо- ватського району зовсім не навчалася. У Красноградському та Вовчанському районах цієї ж області було виявлено близько 900 осіб молоді, яка бажала вчитися, але тут всіх бажаючих навчатися взяли на облік, провели перші організаційні збори і ... на цьому закінчили справу. За даними обласного відділу народної освіти, бажаючих навчатися у вечірніх школах сільської молоді було біля 6 тис. осіб. Але навчання з цією молоддю так і не розпочалось [27].

Допускалися порушення постанови уряду про початок навчання у міських школах з 2 жовтня 1944 р. Зокрема, в Києві заняття для молодих робітників заводу «Ленінська кузня» у 50-й середній школі були перенесені на 9 жовтня. Із запізненням на тиждень розпочався навчальний рік і в київській вечірній школі № 2, яка містилася у 52-й середній школі [28].

Газета «Радянська освіта» повідомляла, що у Ворошиловградській (нині - Луганській) області жодна з 13 шкіл робітничої молоді не була вчасно готова для прийому учнів. У більшості шкіл навіть не було реальних розрахунків щодо кількості молодих робітників, що бажали навчатися в них. Так, за планом міськвно в Алчевську школа робітничої молоді повинна була прийняти 80 осіб, а заяв було подано 1400. Скільки там повинно було бути класів і хто буде зарахований на навчання - у міськвно нічого не знали.

На початок навчального року в області були відсутні програми для навчання працюючої молоді. Працівники облвно виправдовували це наявністю програм для загальноосвітніх шкіл, які учителі могли використовувати для шкіл робітничої молоді. В цих школах гостро відчувався дефіцит педагогічних кадрів.

На роботі шкіл для працюючої молоді негативно позначався брак приміщень, проблеми з їх опаленням. У Ворошиловграді, Алчевську, Кадіївці були виділені приміщення, непридатні для проведення занять у дві зміни. Про ремонт приміщень, забезпечення їх паливом повинні були потурбуватися керівники підприємств, але з вини відділів народної освіти вони навіть не знали скільки молоді з їхніх підприємств мало навчатися у вечірніх школах [29].

Фактично пустив на самоплив організацію шкіл сільської молоді Київський обласний відділ народної освіти. На початок навчального року в більшості районів не були взяті на облік молоді люди, які бажали навчатися у вечірніх школах. З боку місцевої влади не приділялося належної уваги забезпеченню їх кадрами та приміщеннями [30].

Отже, на час визволення території України від нацистської окупації мережі закладів освіти практично не існувало. Більшість шкільних приміщень були зруйновані в ході бойових дій або перебували в запущеному і аварійному стані. Багато дітей і підлітків внаслідок війни і необхідності працювати залишилася поза школою, а частина («переростки») не могла продовжувати навчання у загальноосвітніх школах за віковим цензом.

На виправлення становища було спрямоване рішення уряду про організацію вечірніх шкіл у міській та сільській місцевості. Організація навчання працюючої молоді в Україні після звільнення її від нацистської окупації відбувалася у складних умовах. На роботі шкіл негативно позначалися труднощі матеріально-технічного характеру. Не менш гострою проблемою був дефіцит кадрів. Всі ці чинники ускладнювали налагодження повноцінної роботи шкіл для робітничої і сільської молоді. Однак навіть за таких несприятливих умов школи розпочали свою роботу і вже у 1944-1945 навчальному році в них навчалося 53 049 учнів [31].ЛІТЕРАТУРА

Присяжнюк К.Ф. Новий етап у розвитку радянської школи на Україні / К.Ф. Присяжнюк.