УДК 281.9 (091) (477.73)

Балягузова О.Ю., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Джерела до історії розколу в українському правоелав і 20-х pp. XX ст. на Півдні України

У статті аналізується джерельна база з теми "Історія розколу в українському правоелав "і і921-1930pp. (на матеріалах Півдня України)". Виділено основні групи джерел, проаналізовано 'їх характерні особливості, ступінь достовірності, місце знаходження тощо. Автор доходить висновку, що хоча документальних збірок церковного походження у південних архівосховищах не збереглося, все ж інші архівні фонди (про які йде мова у статті) та друковані джерела ліквідують цю прогалину і дають змогу розкрити процеси, що відбувалися у зазначений період в українському правоелав Т південного регіону.

In the article the sources' base of the topic "The History of Ukrainian Orthodox Church' schism of 1921-1930 (according the materials of the South of Ukraine)" is analyzed. New groups of sources are picked out and analyzed their typical features, degree of authenticity, location etc. The author comes to the conclusion that in spite of the fact that church collections of documents were not preserved in southern archives repositories, other archives founds (named in the article) and printed sources fill up this gap and give the opportunity to discover the processes which took place at the indicated period in Ukrainian Orthodox Church ofi the southern region.Одними із важливих питань, вивчення яких активізувалося в сучасній історичній науці, є розвиток та діяльність православної церкви в Україні на всьому етапі її історичного розвитку. Особливу увагу привертає досить складний період - 20-ті роки XX ст., який характеризується не лише зміною взаємовідносин владних структур та церкви, а й розколом всередині православ'я, що найбільш характерно позначилося в Україні, де, крім загальносоюзних течій (тихоновці, обновленці, йосифляни тощо) РПЦ, з'явилися течії із національним відтінком (УАПЦ, діяльно-христова церква (ДХЦ), Братство об'єднаних парафій УПАЦ (БОПУПАЦ) тощо).

Складністю дослідження даної теми є практична відсутність безпосередніх документальних фондових збірок церковного походження, які б висвітлювали церковну історію на Півдні України. Винятком є хіба що фонд УАПЦ, про який мова буде йти нижче. Тому сучасному дослідникові для більш повного уявлення про події в українському православ'ї 20-х років XX ст. необхідний фронтальний перегляд усього ком- плексу джерел даного періоду, в систематизації якого і полягає дана робота.

Увесь комплекс джерел автор вважає доцільним поділити на наступні основні групи:

Документальні джерела (законодавчі, актові, діловодні, статистичні, судово- слідчі та ін.).

Періодична преса.

Джерела особового походження: спогади (мемуари), щоденники, листи, автобіографії та ін.

Кожна з цих груп джерел має свої особливості, ступінь достовірності, значення для розкриття теми тощо.

Найчисленнішою є перша група, яку умовно можна поділити на опублікований комплекс та неопублікований, що зберігається в центральних (Центральний держархів вищих органів влади та управління України і Центральний держархів громадських об'єднань України) й обласних (Миколаєва, Одеси, Херсона, Кіровограда) архівах України [1].

Початок 20-х років позначився стрімкою розбудовою радянського держапарату - найрізноманітніших і численних комісаріатів, рад, комітетів, комісій тощо. Було створено, зокрема, й цілу систему органів для практичної реалізації Декрету про відокремлення церкви від держави.

Видиму частину цієї складної багатогалузевої конструкції становив створений у червні 1921 р. у складі Народного комісаріату юстиції УСРР "Відділ по відокремленню церкви від держави", якому було надано досить широкі повноваження (розробка проектів відповідних законів і підзакон- них актів - директив, інструкцій, обіжників, положень; здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства про культи; регулювання відносин державних інституцій і Церкви; надання консультативної допомоги з цих питань і т.д.).

На місцях аналогічні функції виконували губернські та повітові ліквідаційні комісії (ліквідкоми), що діяли при відповідних губернських та повітових виконкомах. Документи цього держоргану відклалися у фондах губернських [2] та повітових [3] виконкомів і окремих фондах відділів управління виконкомів [4] у обласних архівах Південної України.

У жовтні 1922 р. ліквідвідділ та його місцева мережа були передані у відання Наркомату внутрішніх справ УСРР. У складі НКВС-ДПУ відділ продовжував глибоке і всебічне вивчення релігійної ситуації в Україні. Робилося це цілком відкрито й офіційно шляхом реєстрації релігійних громад, обліку та анкетування духовних осіб, аналізу статутів релігійних об'єднань, заяв та скарг громадян, укладання угод про передачу храмів у користування віруючих тощо [5].

Після реорганізації основний масив документів відклався у фондах окружних виконавчих комітетів [6] та їх адміністративних відділів [7], що зберігаються в обласних архівах. Доповнюють цей пласт звітові документи фонду Народного комісаріату внутрішніх справ ЦЦАВО України (ф. 5). Цей момент особливо важливий тим, що документальна база взаємодоповнюється, бо значна частина документів загинула під час Другої світової війни. Архівні справи саме цих державних органів влади несуть чи не основний пласт інформації про життя та діяльність православної церкви на Півдні України.

Увесь документальний корпус вищезгаданих фондів можна поділити на наступні підгрупи:

Діловодна документація: листування різних ланок держвлади, вказівки та таємні інструкції Центру, листування з органами Дії/ тощо. Уся документація цього характеру зберігалася окремим описом з позначкою "таємна частина" і до 1992 р. не була доступна пересічному дослідникові. Дана підгрупа визначає зміст і напрями державної політики щодо православної церкви, форми її здійснення тощо.

Менш закритою часткою діловодної документації були