Секретні протоколи засідань політбюро ЦК КП(б)У дають змогу з'ясувати суть церковної політики режиму, зрозуміти, як ухвалювалися рішення, метою яких було провокування міжконфесійних чвар, розкладницька діяльність усередині нелояльних конфесій. Подібні документи: протоколи Бюро Одгубкому, антирелігійної комісії, комісії по боротьбі з антирадянськими партіями тощо збереглися у фондах Одеського губкому та окружкому Держархіву Одеської області [16].

Треба відмітити, що у другій половині 1920-х років питання становища та діяльності православної церкви, настрої віруючих і політика розколу виходять з поля зору партійних органів і повністю переходять у відання органів ДГТУ-НКВС. Це відбилося на змістові політико-економічних оглядів, що готувалися для партійних комітетів, і, як правило, цей вид джерела для даного періоду втрачає свою актуальність.

Опубліковану групу документів складають декрети, інструкції, обіжники, розпорядження ВУЦВК, РНК УСРР, наркоматів юстиції, внутрішніх справ тощо. Містяться вони в Збірниках узаконень та розпоряджень робітничо- селянського уряду України за 1919-1923 pp., республіканській газеті "Вісті", "Віснику радянської юстиції" (Харків, 1922-1930), "Бюлетені Народного Комісаріату Юстиції та Найвищого Суду УСРР" (Харків, 1922-1934), "Бюлетені Народного Комісаріату Внутрішніх Справ

УСРР" (Харків, 1922-1924), спеціалізованих збірниках щодо церковно-державних взаємин [17].

Першочергової уваги заслуговують видання хроніки, документів, ухвал та діянь перших Соборів УАПЦ (травневого і жовтневого 1921 p.), здійснені керівним органом цієї церкви - Всеукраїнською православною церковною радою [18], збірки документів з історії православної церкви в Україні [19] тощо. Історію церковного розколу загалом в СРСР та взаємовідносини церкви і держави дають новітні збірки документів, що були видані у Москві протягом 1990-х років і вміщують документи як із фондів партійних та владних структур (НКВС, ОДПУ), так і документи церковного походження [20].

Другу, значну, групу джерельної бази з визначеної теми складає періодична преса. її умовно можна поділити на дві підгрупи: а) радянська преса - центральна і місцева; б) церковна періодика.

Найчисельнішу групу становить офіційна радянська періодика і, зокрема, антирелігійні газети та журнали [21]. Як центральна [22], так і місцева преса [23] активно висвітлювали події церковного життя протягом 1922-1923 років. Вони висвітлювали не лише антирелігійну роботу та її завдання, події розколу українського православ'я як в центрі, так і на місцях, а й розкривали у своїх статтях релігійні настрої українців. Тут треба зазначити, що при користуванні пресою доцільно застосовувати порівняльний аналіз відомостей, що містять у собі газети, оскільки вони подавалися через призму більшовицької ідеології.

Першочергове значення має церковна періодика. Майже кожна із православних течій мала свій друкований орган: РПЦ-обновленці: "Голос Православной Украины" (Харків, 1925), "Украинский Православный Благовест- ник" (Харків, 1925-1928), "Церковное обновление" (Одеса, 1922); УАПЦ: "Церква й Життя" (1927-1928); ДХЦ: часопис "Церковне Життя" (1926). Даний вид джерела розкриває не лише події життя та діяльності відповідної течії православ'я, а й дає уявлення про ідеологічне підґрунтя їх існування, спроби примирення конфесій чи їх критика тощо.

Третьою групою є джерела особового походження: спогади (мемуари), листи, автобіографії та ін. Найбільш відомими мемуарними творами цього часу є праця митрополита УАПЦ Василя Липківського "Відродження церкви в Україні.

191 /-1УЗО [24J, ряд рооїт колишнього ооновле- нця Анатолія Левітіна-Краснова [25], представника тихонівського напрямку протоієрея Михайла Польського [26]. Дані роботи не лише дають змогу з'ясувати атмосферу того часу, пізнати події по гарячих слідах, а й подають деякі відомості, що не відбилися у документах. Слід зауважити, що вони, відтворюючи події певного часу, не позбавлені суб'єктивності в оцінці історичних фактів і явищ у православній церкві.

Іншим видом документа є особисті листи духовенства. Окремими збірками вони не збереглися, але цей вид документу можна знайти у

Література

Надалі архіви будуть вказуватися в абревіатурі: Центральний держархів вищих органів влади та управління України - ЦДАВО України, Центральний держархів громадських об'єднань України - ЦДАГО України, Державні архіви Миколаївської, Одеської, Херсонської та Кіровоградської областей - ДАМО, ДАОО, ДАХО, ДАКО відповідно.

ДАОО, ф. Р-99 "Одеський губернський виконком, 1920-1925 pp.", ДАМО, ф. Р-152 "Миколаївський губернський виконком, 1920-1922 pp.".

ДАМО, ф. Р-156 "Миколаївський повітовий виконком, 1920-1923 pp.", ф. Р-158 "Миколаївський повітовий виконком, 1920-1923 pp."; ДАКО, ф. Р-218 "Єлисаветградський повітовий виконком, 1920-1923 pp.".

ДАОО, ф. Р-599 "Відділ Управління Одеського губвиконкому, 1919-1925 pp.", ф. Р-1983 "Відділ Управління Одеського повітвиконкому, 1919- 1923 pp.", ДАХО, ф. Р-3131 "Відділ Управління Дніпровського повітвиконкому, 1920-1923 pp.", ф. Р-1887 "Відділ Управління Херсонського повітвиконкому, 1920-1923 pp.", ДАМО, ф. Р-916 "Відділ Управління Миколаївського губвиконкому, 1920-1922 pp."; ДАКО, ф. Р-347 "Відділ Управління Єлисаветградського повітвиконкому, 1919-1923 pp.".

Рубльова H. Невідома ділянка "антирелігійного фронту": боротьба владних структур УСРР проти римсько-католицької церкви, 1920-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - № 1/2 (6/7). -С. 230.

ДАОО, ф. Р-969 "Одеський окружний виконком, 1923-1930 pp.", ДАХО, ф. Р-2 "Херсонський окрвиконком, 1923-1930 pp."; ДАМО, ф. Р-161 "Миколаївський окрвиконком, 1923-1930 pp.", ф. Р-2066 "Первомайський окрвиконком, 1923- 1930 pp.", ДАКО, ф Р-250 "Єлисаветградський окрвиконком, 1923-1930 pp.".

ДАОО, ф. Р-1915 "Одеський губадмінвідділ, 1921- 1925 pp.", ф. Р-3865 "Одеський окрадмінвідділ, 1923 -1930 pp.", ДАХО, ф. Р-445 "Херсонський окрадмінвідділ, 1924-1930 pp.", ф. Р-446 "Херсонський райадмінвідділ, 1925-1930 pp.", ДАМО, ф. Р-118 "Миколаївський