22 травня 1911 р. Анджей Малковський, колишній член спортивного товариства "Со- кул" (Сокіл), видає наказ про створення 4 перших скаутських дружин - 3-х чоловічих і однієї жіночої, які вирішили назвати "Пластом". Так зазвичай називали козаків-розвідників Тамансь- кого Кубанського війська. В 1912 році з'являються перші пластові гуртки в складі спортивного товариства "Січ", засновниками перших гуртків стали Петро Франко (син Івана Франка, видатного українського письменника) та Іван Чмо- ла, обидва в той час студенти Львівського університету.

На початку існування скаутського руху у Львові він існував як єдине ціле. У 1911 році і Петро Франко, і Олександр Тисовський співпрацювали разом з А. Малковським у проведенні першого курсу скаутських інструкторів. Але і історичні події, що внесли свої корективи (Львів був польським, поляки й українці боролися кожен за свою Батьківщину), і наростання особистих амбіцій Анджея Малковського, Олександра Тисовського та Петра Франка (тому що саме ці люди вважаються засновниками скаутського руху в Галичині) спричинили розкіл організації.

12 квітня 1912 року прийняв пластову присягу перший пластовий гурток, який складався з учнів І Академічної гімназії у Львові і став, в подальшому, основним відділом Пласта. Присягу приймав Олександр Тисовський, якого вважають основоположником Пласта за те, що він дотримувався "букви" баден-паулівського скау- тинґу та синтезував його ідеї з українськими особливостями, а дату 12 квітня 1912 року - датою заснування Пласта. Виникнувши у Львові, пластові осередки досить швидко поширюються по всій Галичин, та до початку Першої світової війни (1914-1918 рр.) вони існували майже у всіх її містах. Однак їх виникнення не носило організованого характеру, тому й не було злагодженості та одноідейності у їх діяльності.

Пласт як організація, що з'явилася на базі спортивних товариств "Сокіл" та "Січ", що також існували у І Академічній гімназії у Львові, припиняє існувати як організація для польської та української молоді напередодні громадянської війни, саме тоді постає об'єднане харцерство ZHP і Пласт. Діячі цих двох відгалужень колись єдиної Організації прагнуть знищити один одного. Обидві Організації стають політичним знаряддям польсько-українського протистояння і стають молодіжними рушіями як польських шовіністів, так і українських націоналістів.

Скаутський рух у роки І Світової війни

Передбачаючи І Світову війну ще в ході Бал- канської війни 1912 року, "політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що на випа- док війни між Австрією і Росією український народ виступить проти Російської імперії як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний час настав, і вихованці Пласта також поспішили виконати свій обов'язок проти того, аби в цій війні відвоювати кращу долю Україні. Адже задля цього вони себе і готували" [15, с. 47-52]. "Більшість пластунів була організована в Українських Січових Стрільцях, а пізніше в Українській Галицькій Армії. Пластуни брали участь у боях "з москалями", а потім у визвольних змаганнях українського народу за самостійність України" [4].

Що ж до розвитку скаутського руху в Центральній та Східній Україні, то він мав прямий зв'язок із подіями, що відбувалися в межах царської Росії, а з січня 1918 року - у РРФСР.

У 1914 р. було створено також "Общество содействия мальчикам-разведчикам" - "Русский скаут". Їм керував віце-адмірал І.Ф. Бострем, опікувалась велика княгиня Єлизавета Федорівна, скульптор І. Жуков був секретарем цієї організації [11, с. 7]. У 1915 р. А.К. Анохін та Л.Д. Прохорова започаткували перший герл- скаутський загін у Києві, відтоді скаутський рух став відкритий і для дівчат. Це був передовий досвід у вихованні дівчат того часу. А. Анохін підкреслював користь суспільної праці хлопчиків та дівчат-скаутів. До кінця 1915 року в Києві було понад 700 скаутів і близько 150 дівчат- скаутів - гайдів [16].

Під час Першої світової війни багато скаутів служили у розвідці російської армії, допомагали у нагляді за пораненими, допомогали селянам в сільськогосподарських роботах; так, наприклад, восени 1915 року 40 скаутів на чолі з доктором Анохіним в селі Зарубніци обслуговували 60 селянських сімей, замінюючи господарів, що пішли на війну.

Державний переворот 1917 р. та громадянська війна, яку він приніс, поставили перед скаутами Росії питання вибору своєї позиції. Так, частина членів руху пішла відстоювати Російську державу в лави білої армії. Частина керівного складу перейшла до співробітництва з новою владою, створюючи організації, що служили ідеям комунізму. У 1917-1918 роках саме ними була зроблена спроба приладнати скаутські ідеї до комунізму. З'явилися Юні комуністи (Юки). Друга спроба перерозділу надала світу комсомольців та нову організацію РКСМ (1918 р.). Але історія співпраці цих реформаторів з комуністами скінчилася трагедією. Влада їм не простила скаутинґу, через що вони усі у різні роки були скатовані та страчені.

Значна частина скаутів та їх дорослих вихователів лишилася осторонь політичних баталій, виявивши таким чином свою вірність ідеям ска- утинґу та роботі з дітьми. Вони продовжили роботу в ОРЮР у незмінній формі.

Під час громадянської війни РСДП(б) та її молодіжне крило - РКСМ головні зусилля спрямовували на фронт, тому в них не було достатньої можливості боротися з непролетарськими молодіжними організаціями. Але наприкінці війни ситуація змінилась. Питання постало таким чином: боротьба, знищення, а не співробітництво. Розуміючи популярність, ефективність, а також міжнародний характер скаутського