Отож, у другий період існування (19111918 рр.) у скаутському русі Росії відбулася перша спроба перерозділу, спричинена історичними подіями.

Розглянемо третій умовний період (19181930 рр.) існування скаутських організацій на території сучасної України.

Після Сен-Жерменського договору (10 січня 1919 р.), що підтвердив розпад Австро- Угорщини, українські землі були поділені вже між чотирма державами: Велика Україна і далі перебувала під Росією (тільки вже не білою, а червоною), Галичина і Волинь - під відродженою Польською державою (після Версальського договору Польщі присудилась вся земля на захід від Бугу - Берестейщина, Холмщина та Насян- ня), Закарпаття приєдналося до Чехословаччини (після з'їзду у Скрентоні у листопаді 1918 р.), а Буковина стала занедбаною румунською провінцією. Зрозуміло, що це також стало і на перешкоді подальшого розвитку єдиного українського скаутського руху, а в підбільшовицькій Україні його взагалі унеможливило.

16 січня 1919 року Анджей Малковський гине на Сицилійський дорозі, наїхавши своїм авто на міну.

Перші кроки до легального відновлення Пласта в Галичині здійснювалися у вкрай несприятливих умовах. У 1920 році було відновлено Верховну Пластову Раду як окрему секцію УКТО- ДОМ - "Українського товариства охорони дітей та опіки над молоддю". Її очолив Олександр Тисовський, але коли постало питання про те, аби він став ще й керівником Пласта, він як державний польський службовець не бажав ризикувати своїм становищем. Натомість цю посаду зайняв його брат, Степан Тисовський, який приступив до відбудови структур Пласта.

До 1930 року Пласт охопив значну кількість шкільної та ремісничої української молоді у містах і селах. В Карпатах і по всій Західній Україні відбувалися численні пластові табори. Зважаючи на це, польська влада остаточно заборонила Пласт як організацію "міліарну", "підривну", "терористичну", "шпигунську", "протидержавну" тощо. Це сталося 26 вересня 1930 року. Найгостріших репресій зазнають пластуни Львова, Станиславова, Сокаля, Коломиї, Стрия.

З цього часу пластова діяльність у Польщі ведеться підпільно.

Що ж до українських скаутів, що знаходились у Радянському Союзі, то вони теж зазнали репресій та переслідувань. У 1919 р. II з'їзд РКСМ прийняв своє перше рішення щодо скаутів - розпустити ці організації та ліквідувати скаутські загони. В той самий час була створена комісія з вивчення системи фізичного виховання, що застосовувалась у скаутинґу.

Деякі скаутмайстри запропонували свої послуги для підготовки допризовної молоді до служби в армії. Таким чином, йдучи на певні компроміси, вони отримали деяку підтримку та легалізацію своєї діяльності з боку органів загального військового навчання. До сього часу вже втратив свого значення традиційний девіз скаутів Росії "За Бога, Царя и Отечество!", бо Бога, сказали, нема, царя скинули, а "Отечество" було у полум'ї громадянської війни. Крім того, більшовики збиралися битися до остаточного "визволення пролетаріату всього світу", і обов'язки перед Батьківщиною для них були зайвими. Замість того з'явилося "скаут - друг трудящих", "скаут допомагає трудовим братам" та інше.

Досить високу оцінку отримав скаутський рух від Н. К. Крупської, яка глибоко вивчила його педагогічну сутність та значення. У 1921 р. вона зробила доповідь на засіданні Державної вченої ради, у якій закликала використовувати скаутські методи у комсомольській роботі. Тоді ж була опублікована її брошура "РКСМ и бойскаутизм" [10 , с. 56-65].

У 1922 р. II Загальноросійська конференція РКСМ прийняла резолюцію про самоорганізацію пролетарських дітей і створення піонерських загонів на основі реорганізованої системи скаутинґу. Після конференції група скаутмайстрів Москви опублікувала декларацію про підтримку створення дитячого руху "юних піонерів" в РРФСР. Ця декларація розділила скаутів на три течії: перші перейшли на співробітництво з комсомолом на будь- яких умовах, другі - під керівництвом "старшего друга скаутов РСФСР и ДВР" І. Жукова - прагнули до створення пролетарського дитячого руху із збереженням традицій скаутинґу, третя група - під керівництвом скаут-майстра В. Попова - не визнала московської декларації та не погодилась на злиття з комсомолом [8, с. 209].

Тим часом тактика РКСМ по відношенню до скаутських організацій заключалася у тому, щоб добитися їх абсолютного знищення. Лояльних до радянської влади скаутмайстрів передбачалося "втягивать в ряды коммунистического детского движения, персонально проверяя каждого из них, а остальных разогнать, лишать всякой поддержки, изолировать материально и морально, отряды скаутов расформировать, но не переименовывать их в юных пионеров" [8 , с. 211].

Такий розвиток подій був характерний для всіх республік, що входили до РРФСР. Тому багато скаутмайстрів, що працювали на периферії, вступило до комсомолу, ставши вожатими загонів. У 1924 р. на час VI з'їзду РКСМ серед вожатих країни їх було 14,4%, хоча в окремих районах ця цифра була більше, наприклад, на Далекому Сході - 41%, в Середній Азії - 25%, у Северо-Двінській губернії - 67% [11, с. 39].

У 1925 році з' їзд комсомолу знов приймає рішення про знищення скаутинґу "як системи, разом з носіями..." Результатом цієї тактики було те, що у 1926 р. на щорічному з'їзді РКСМ відповідальні за переслідування скаутського руху доповіли про завершення повного знищення руху та його окремих членів.

Ми доходимо логічного висновку, що цей період для скаутського руху на території сучасної України був дуже складним та напруженим. У складі Росії і під Польщею українські скаути зазнали репресій