Не зуміли показати народові міру відповідальності комуністичного режиму за розгром нашої нації і тепер змушені ту відповідальність ділити або й взагалі брати на себе. Послухаєш декого з ораторів, то виходить, що В. Пинзеник винен у провалі економічної політики Щербицького...

А відповідних прикладів історія дала нам немало. Після Нюрнберзького процесу німецький народ дружно відмовився від ідеології фашизму, по недовгих роздумах так само дружно перейняв ідеологію лібералізму, дружно взявся до пращ - і нині процвітає.

Ми, українці, одного разу - під час референдуму 1 грудня 1991 року - так самісінько дружно відвернулися від Союзу. На більше нас, на жаль, не вистачило. Не готові ми, як німці, до свідомого, без зволікань, вибору потрібної ідеології - живемо в ідеологічному вакуумі.

Тих вакуумів у нас нині не менше, ніж "баньок" на спині простудженого. Ми живемо у вакуумі економічному, вакуумі фінансовому, вакуумі освітянському, культурному, релігійному. Ми ще себе не "знайшли".

Так, нам усе доводиться починати спочатку. Ми не знаємо, який спосіб господарювання вибрати, як перейти до ринку, як приватизувати майно, землю, як відродити Українську церкву. Однак це ще півбіди. Але коли ми не знаємо, яку державу будувати, яку ідеологію сповідувати, якою дорогою іти в завтрашній день, - то це вже повна біда.

Зрозуміти це дуже просто: якщо не виробимо власної життєздатної ідеологічної доктрини, того, що, кому і як робити для врятування й утвердження нації, то (ідеологія не терпить порожнечі) неодмінно знайдеться "старший брат" і накине нам на шию хомут своєї

доктрини. Невже забули, як це робиться?

"Політика - це доля" (Наполеон). Без політики, як без Бога, - ні до порога. Духовною ж основою політики завжди виступала ідеологія. Без сумніву, політична культура України не вища від її загальної культури: в колоніальних умовах народ не мав права на її розвиток і, чесно кажучи, було йому не до того. Тому нині ми змушені відкривати для себе ідеологічні істини, що вивчаються у світі в середніх школах.

Хто, приміром, серед нашого оточення може чітко пояснити суть поняття "національна ідея"? Адже йдеться саме про ідеологію нашого державотворення! І включає вона в себе і національний менталітет, і нашу історію, і традиції, мову, культуру, освіту і національну специфіку народного господарства, і церкви, і виховання молодого покоління. А ще що? Як же ми, інтелігенція, будемо підносити державницьку свідомість народу, коли самі плутаємось в розумінні "доленосних" політичних істин.

Більше того, чимало надто прогресивних наших поступовців у дискусіях про національну ідею незмиренно закопилюють губу: навіщо, мовляв, ті раритети! Нині в світі вигасає ера національних ідеологій, а натомість настає ера ідеології грошей, ідеологія прагматизму і вигоди. (Воно! справді так). Чи не краще відразу перескочити в нову ідеологію, аніж закисати на старій.

Невже XX століття нас нічого не навчило? Хіба ми не перескакували з феодалізму в комунізм, а з тоталітарного соціалізму в необмежену демократію? І що маємо? Невже не усвідомили, що історія не терпить стрибунів, а знову і знову повертає їх до того періоду, звідки вони вискочили, як повернула і нас до первісного капіталізму, котрий ми, якби були розумніші, преспокійно пройшли б ще на початку століття разом з багатьма розумними народами.

Суспільство - це немов би живий організм, воно має свій час народженя, дитинства, отроцтва, юності, молодості, змужніння, далі - тривалий літній період і старість. Періоди ці взаємозв'язані, зміна настає тільки після повного визрівання попереднього, тому ні скоротити їх, ні перескочити неможливо, як неможливо молотити зелене жито, що не заколосилося й не дозріло, чи змушувати курча нести яйця, бо то дурного робота.

Так, ми відстали від розумних народів, що спокійно, розважливо треба визнати, не впадаючи у відчай і не вдаючись до авантюр. Бо тут нічого не вдієш. Ми прийдемо до новітньої ідеології гроша значно пізніше від інших народів, бо така вже наша доля. Прийдемо тоді, як свідомо, цілеспрямовано і дружно будемо робити все для того, аби в наших головах і душах утвердилися і визріли основоположні принципи суспільно- політичного розвитку людства, коли інтелектуально, духовно і морально доростемо до рівня вимог сучасної цивілізації, враховуючи й те, що і вона не стоїть на місці.

Правда тут одна: чим менше у нас буде єдності, згуртованості і цілеспрямованої праці, чим більше розбрату і гризні, спекуляції Україною за мерзенний гріш, тим пізніше прийдемо до мети або й не прийдемо взагалі. Так от: для цієї єдності і цілеспрямованості й потрібна цементуюча народ українська національна ідея. Здається, нині це навіть коні розуміють.

Націоналізм. Дуже актуальна ідеологія для України. Має в народі глибоке біологічне й духовне коріння. Генетичний "націоналізм" притаманний всьому живому на землі, - це природний інстинкт самозахисту інтересів і самозбереження. Яскравим "націоналістом" є півень, що дзвінким голосінням постійно підтримує контакти між представниками свого виду.

Природний націоналізм лежить в основі святого для кожної людини почуття патріотизму. Такий націоналізм був притаманний, наприклад, бандерівцям, коли малописьменні сільські хлопці й дівчата, не знаючи жодних ідеологічних теорій та доктрин, жертвували життям, захищаючи свою хату, село, землю, право любити рідну Вітчизну і бути в ній вільною людиною. Нам би сьогодні