Очікувана тривалість життя впала до безпрецедентно низького рівня для країни, яка не перебуває у стані війни. У чоловіків тривалість життя скоротилася на 10-11 років, у жінок - на 3-4 роки. Середня очікувана тривалість життя складає 63,0 року для чоловіків і 73,7 року для жінок. Так, біологічний розрив між тривалістю життя чоловіків і жінок у всьому світі становить 3-4 роки. В Україні цей розрив збільшився протягом останніх років і складає більше 10 років, що свідчить про погіршення демографічної ситуації.

Ще одна важлива ознака зубожіння - надзвичайно низька народжуваність. В Україні в 2003 році народжуваність була вдвічі нижче тієї, що необхідна для простого відтворення населення. Молоді сім'ї все частіше відмовляються від народження не тільки третьої чи другої, а навіть єдиної дитини [7, с. 101]. Слід зазначити, що зниження народжуваності характерне для всіх без виключення країн Європи, але саме в Україні населення пояснює своє небажання мати дітей через низький життєвий рівень. Україна, разом з Іспанією, Італією, Німеччиною, Болгарією, Росією, входить до групи європейських країн із найнижчим рівнем народжуваності. До того ж маємо 0,9 дитини на одну жінку в наших містах - показник, якого до цих пір не було у світовій статистиці.

Поряд із соціальними чинниками істотною причиною зниження рівня народжуваності є катастрофічно поганий стан здоров'я населення, зокрема жінок. Дані медичних досліджень свідчать, що 70% вагітних жінок мають акушерські та інші патології. Зросла також кількість передчасних і патологічних пологів.

Не кращий стан справ і зі здоров' ям чоловіків, у яких смертність від серцево- судинних захворювань стоїть на першому місці і за останні роки збільшилась на тре-

тину. Причому ця тенденція найбільше виявляє себе серед чоловіків - жителів міст. Найуразливішою є група чоловіків працездатного віку - 30-45 років.

Окрім екологічних чинників, які шкідливо впливають на здоров'я людей, причинами депопуляції української нації є також хронічне недоїдання й недоступність повноцінного медичного обслуговування. Стосовно шкідливості довкілля, то за наявності нормального рівня доходів люди мають можливість споживати харчові добавки, очищену питну воду і т.д., що нівелює ризик або зменшує його ступінь. Та в Україні 61,6% жінок і 48,2% чоловіків не можуть дозволити собі купити основні продукти харчування; 46,5% жінок і 36,9% чоловіків - необхідний одяг [6, с. 31]. Отже, харчові добавки для них - це розкіш.

90-ті роки відзначилися в Україні й низкою інших соціальних проблем, що потребували адекватного вирішення:

криміналізація суспільства; зростання рівня правопорушень, зокрема серед підлітків та молоді;

зростання кількості хворих на наркоманію та токсикоманію;

поширення захворюваності на венеричні хвороби;

стрімке зростання кількості людей, що живуть із діагнозом ВІЛ/СНІД [7, с. 99].

поява біженців, шукачів притулку та мігрантів; проблема переселення кримських татар; переселенців із зон, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Звичайно, соціальний контекст є поліфонічним, і соціальних проблем насправді значно більше, ніж перелічено вище. Настільки більше, що це дозволяє говорити про появу в Україні "нової соціокультурної реальності" [8, с. 23]. Таким чином, бідність і соціальна нерівність - прямий наслідок державної політики й ідеологічних принципів, якими керуються владні структури. Вони не є, отже, неминучими. Однак долаються довго і болісно. Тому можна сказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні, концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива.

За умов загальної кризи суспільства для масової свідомості характерна надзвичайна нестійкість, суперечливість. На нові складні ситуації свідомість реагує масовими неврозами, нігілізмом, песимістичними настроями. Почасти фіксуються протиріччя між ціннісними орієнтаціями і соціальними установками та реальною діяльністю. Все це спостерігаємо впродовж 90-х років і в Україні, яка переживала не тільки кризу, але й перехідний період - період суспільних трансформацій.

У більшості українців зруйновано традиційні форми адаптації, змінився особистіс- ний досвід, відбулася дезорганізація внутрішнього світу... "Найнебезпечнішим у даній ситуації є те, що глибока й тривала системна криза, яка поглиблюється перманентною психологічною кризою, закріплює певний психологічний стереотип сучасної особистості, пов'язаний із негативно упередженим ставленням людини до себе, до іншої людини, до своєї держави" [9, с. 19].

Ще однією з особливостей України 90-х років була інтенсивна міфологізація буденної свідомості, відновлення традиційних вірувань та поширення нетрадиційних релігій, а також містичних уявлень. Численні дослідники цього явища в посткомуністичних країнах вважають таку міфологі- зацію небезпечною, оскільки вона формує ілюзійне світорозуміння, може зрештою викликати розчарування та апатію, інколи становить загрозу психічному здоров' ю [9, с. 21]. Хоча звернення українців до традиційних релігій певною мірою позитивно позначилося на соціальній ситуації, зокрема на відродженні традицій благодійництва, створенні благодійних організацій та соціальних служб.

Говорячи про психологічний контекст в Україні 90-х, варто згадати про народження й поширення "масової культури " (фільмів, книг, музичних творів), що здебільш пропа- гували брутальність, жорстокість, насильство...

У 90-ті роки зростало протиріччя між емоційними оцінками, викликаними економічною ситуацією, і реальними установками у напрямі пошуку шляхів підвищення життєвого рівня. Відбувалося й запозичення елементів західного способу життя, філософії прагматизму. Але ці зміни стосувалися досить вузького прошарку населення. На початку 90-х (як і наприкінці десятиріччя) значна частина населення сподівалася або на повернення "старих часів",