Заважала цьому й малоросійська ментальність - сором' язливість, страх виглядати "білою вороною" у російському оточенні.

Зате українофоби не гребували аніякими образами, лайками, анекдотами щодо української мови і українізації взагалі.

Особливо розперезалися вони на Миколаївському суднобудівному заводі ім. Мар- ті. Так, продавець Біла заявила державній комісії, що українську мову вона ненавидить і принципово буде розмовляти російською [10]. Ще більш цинічно і брутально щодо української мови висловився заступник головного бухгалтера заводу Новиков: "Українська мова - це собача мова, і вчити я її не буду. Краще відправте мене у Вели- коросію". Виробничий товариський суд ухвалив рішення про виключення Новикова з профспілки і звільнення з підприємства, однак директор заводу Кухта відмінив його і обмежив покарання лише доганою [11].

На заводі ім. Марті під тиском українофобів по суті відбувався процес згортання українізації. За три місяці 1930 р. на величезному підприємстві було організовано усього шість гуртків української мови, які, до того ж, працювали незадовільно. Наприклад, на доці з числом службовців 260 чоловік було відкрито лише один гурток з 40 осіб, відвідування якого не перевищувало 10-15 слухачів. Службовці головної кузні заводу майже місяць по суті зривали роботу гуртка: з 36 осіб його відвідували лише 5-10 чоловік. І це, незважаючи на те, що заводоуправління за вороже ставлення до українізації уже звільнило співробітника Зеленюка [12].

Не зовсім переконливими були посилання на брак викладацьких кадрів. Про що красномовно свідчив такий факт: 30 квітня 1930 р на завод ім. Марті була направлена педагог Земницька для проведення занять в гуртку українознавства.

/1

При першій зустрічі з головою завкому її пообіцяли викликати, як тільки будуть організовані курси. Минали дні, за ними тижні, але Земницьку так ніхто й і не викликав. 11 травня вона знову йде до завкому. На цей раз голова представляє її культбригади- рові, який називає число відкриття курсів - 13 травня. Але й в цей день Земницька у червоному кутку так і не дочекалася слухачів гуртка українознавства [13]. Наведений факт був непоодиноким. Він свідчив про те, що керівники профспілкових організацій як могли відхрещувалися від українізації на підприємстві.

Тенденція на згортання українізації спостерігалася на Миколаївському заводі сільськогосподарського машинобудування "Плуг і молот". Останнє рішення ЦК КП(б)У від 23.12.1929 р. про посилення процесу українізації в промислових округах у партійній і профспілкових організаціях не обговорювалося, ніяких завдань з цього приводу перед робітниками не ставилось. Мало того, гурток українознавства, що працював в минулому році, з ініціативи завкому розпущено.

Газета "Красний Николаев" повідомляла: "З 1200 робітників заводу - 80% українців, які вимагають укрмови. Робочі маси через своїх активістів тиснуть і на керівні організації, але вони до вимог мас нечутливі. Окремі члени партії негативно ставляться до українізації, і ніхто не дає належної відсічі таким великодержавним шовіністам, як робітник Годлевський, який свої почуття до українізації формулює так: "Мені, - каже, - краще англійську мову вивчати, ніж українську" [14].

Гальмував спробу українізації на заводі "Плуг і молот" і райком спілки металістів, який спромігся викреслити з кошторису культкому кошти на утримання керівника українським драмгуртком [15].

На Херсонщині досить активний опір українізації чинила спілка сільських кооперативних товариств "Дніпробуг". Її співробітники у березні 1925 р. відмовились продовжувати навчання на курсах української мови (курси проіснували лише два місяці) на тій підставі, що немає грошей на оплату праці викладачеві. З 40 чоловік співробітників 20 спочатку погодилися вивчати українську мову, але потім відмовились - мовляв немає в цьому потреби. Голова Дніпробугу Грушевенко підвів щодо цього таке резюме: "Для мене досить того, що знають співробітники" [16].

Херсонській окружній комісії у справах українізації прийшлось направити в "Дніпробуг" викладача української мови, а також деяку кількість української літератури (вони посилались на відсутність її), що дозволило б у певній мірі виправити становище [17].

Але ці заходи суттєво не зрушили справу українізації у "Дніпробузі", антиукраїнські сили продовжували її блокувати. Через майже п'ять років картина виявилась такою: в Херсонській окружній спілці споживчих кооперативних товариств "Дніпробуг" (на 1 січня 1930 р.) з загальної кількості службовців 120 чоловік віднесено до 1-ої категорії - 40 (33%), до 2-ої - 34 (28%), ухилились від перевірки аж 46 чоловік (39%). Серед відповідальних працівників першу категорію мали 17 чоловік, другу - 15, щодо спеціалістів, то вони мали відповідно: перша - 3, друга - 2 [18]. Відсутність у всіх службовців третьої категорії наводить на думку про формальний підхід до визначення ступеня володіння українською мовою. Наведені дані свідчать про те, що майже половина працівників окружної спілки "Дніпробуг" ухилились від українізації (не перевірялись, або ж не підлягали перевірці), нехтувала нею значна частина відповідальних працівників, особливо спеціалісти.

Наслідки діяльності цієї спілки виявилися невтішними. На книжкових поличках книготоргуючих організацій "Дніпробугу" часто можна було бачити книжки впереміжку з оселедцями, майже ніякої культроботи по розповсюдженню української літератури вони не вели (нерідко їх місячний товарообіг складав лише 5 крб.) [19].

Частими були факти відверто войовничого прояву українофобії в установах спілки "Дніпробуг". Так, коли представник комісії у справах українізації Велика завітала до кооперативної установи, що на Микола- ївщині ( яка мала найтісніші зв' язки з селянством), і запитала завідуючого торговим відділом Хаселева: