Аналогічні події відбувалися і в Полтавці- Баштанці. Керівники баштанського ревкому мусили піти в підпілля, але не припинили підготовки до відкритого повстання. Були налагоджені зв'язки з с. Привільне для спільного виступу [1, 174]. 9 листопада 1918 року під керівництвом М. Прядка та В.Гайдука розгромили гетьманську варту [10, 158-159]. В бою взяло участь сорок бійців. Повстання вдалося, тільки ватажок варти Попов з кількома прибічниками втік до Херсона [1,175]. Незабаром для придушення повстання прибув каральний загін з Херсона на чолі все з тим же Поповим, але повстанці дали їм рішучу відсіч. У грудні баштанці розбили батальйон німецько- австрійських військ, який виступив з Новополтавки на Миколаїв [20, 90]. Крім цього, німецький загін у кількості 36-ти чоловік був роззброєний [4, 3]. Лише викликана підмога з Явкиного та обстріл із гармат бронепоїзда, що курсував між станціями Новополтавка - Горожино, допомогли окупантам знову захопити Полтавку-Баштанку [20, 90]. Відбулася жорстока розправа над мешканцями села. Населення змушене було заплатити контрибуцію в сумі 200 тис. крб. [5, 3].

Повстання баштанців стало справжньою партизанською війною у найтяжчому і найтрагічнішому її варіанті. Повсталі займали оборону навколо села і билися доти, доки ворог не "вимотається" в атаках, тоді переходили в наступ і гнали його до залізниці. Досвід, набутий баштанцями в боях з німецькими окупантами, допоміг їм у подальших боях за свободу Баштанської республіки.

Виступ отамана Григор'єва з самого початку не отримав підтримки у висунчан та баштанців [26]. Коли ж в червні 1919 р. бандити, які називали себе "григор'ївцями", з'явилася там і пограбувала єврейську колонію Добра, то їм дали рішучу відсіч. Висунчани в посаді роззброїли 260 бандитів [21, 14-15], а баштанці разом з березнегуватцями розгромили залишки банди в районі станції Березнегувате [17].

Перераховані вище виступи селян були лише прологом основних подій, що розгорнулися в південноукраїнських селах восени 1919 року. У відповідь на антиселянську політику денікінців селяни Висунська та Полтавки-Баштанки, навколишніх сел знову піднялися на боротьбу. Але досвід повстанської боротьби, збережений у поколіннях і загартований попередніми виступами, дозволив швидко пройти стихійну стадію. Повстанський рух набув небаченої раніше організованості - були створені управлінські формування державного типу - Висунська і Баштанська

республіки.

Висунське повстання почалося в середині вересня, а вже 25 вересня (7 жовтня за новим стилем) була проголошена Висунська народна республіка [18, 13]. Її уряд очолив есер- боротьбист Ф. С. Юхименко [24, 172]. Заступниками були боротьбист П.Тришевський та більшовик М.Ф.Луняка [13]. Керівником ради оборони став більшовик М.С.Шевченко, а начальником кінноти - колишній прапорщик З.Н.Мурлян [27]. Висунська республіка включала більше 15 населених пунктів і займала територію 1,75 тис. квадратних кілометрів. Її військові сили налічували більше 3,5 тис. бійців, із них 1 тисяча - кіннотники.

З 15 вересня почали організовану боротьбу мешканці Полтавки-Баштанки. 30 вересня 1919 року був сформований штаб повсталих. З цього дня можна говорити про створення Баштанської республіки [6, 19]. Республіка мала чітку військову структуру. Командири штабу: П.М. Тур - есер-борбист та І.М.Тур - безпартійний [6, 62]. Членами штабу були представники та співчуваючі різним партіям: більшовикам, боротьбистам, анархістам. Всі військові сили баштанців, такі ж за кількістю, як і у висунчан, мали шість полків. Командири полків: З.Трибрат, М.Заяц , П.Вилкул (прапорщик), К. Бабич (унтер- офіцер), С.Музика, І.Двірський. [6, 19-20]. Територія республіки становила 1,5 тис. квадратних кілометрів.

Повстанці обох сіл відбили ряд білогвардійських атак, самі проводили значні бойові операції. Висунчани оволоділи залізничною станцією Явкине, де захопили білогвардійський поїзд, який віз зброю та спорядження для формування полку [1, 186], розгромили під Мурахівкою загін Херсонського військового коменданта Салікова. Баштанці зруйнували залізничну колію між станціями Явкине і Лоцкіне. Білогвардійці не могли відбудувати її протягом двох місяців [6, 21]. Головними ж військовими діями повстанців були походи - висунчан на Херсон, а баштанців - на Миколаїв. У результаті Херсонського походу висунські повстанці під керівництвом Д.Загороднього захопили хутір Кобзаря, село Снігурівку, Чорнобаївські хутори та розгромили інтендантську команду білогвардійців [3, 2-3]. Баштанці очистили від денікінців села Горохівка, Калинівка, а також захопили залізничну станцію Водопій, блокувавши під'їзд до Миколаєва. Наступ на Миколаїв та Херсон значних військових втрат білогвардійцям не завдав, але це була величезна моральна перемога селянства. У зведенні штабу Денікіна про південь України писалося: "Селяни з презирством відносяться до Добровольчої армії і вважають, що вона недостатньо сильна, щоб підтримати свою

владу." [7, 83].

На початку листопада денікінці розпочали широкі операції проти повсталих. 12 листопада військами генерала Я.Слащова були розгромлені Баштанська республіка та загін висунців, посланий на допомогу [4, 110]. 19 листопада війська генерала Н. Склярова обклали Висунськ. Повстале село трималося дві доби. Вночі з 20 на 21 листопада уряд республіки, щоб зберегти військову силу, вирішив організовано відступити в бік Кривого Рога [10, 246]. Про становище, що склалося на Миколаївщині, підпільна газета "Одеський комуніст" писала: "... оплот повстанців - Висунськ і Баштанка - значно потерпіли. Але в головному знищити