Є. О. Голощапова

"КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНА" ДІЯЛЬНІСТЬ БАПТИСТІВ У 1930-Х РР.: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ (НА ПРИКЛАДІ ГРОМАДИ М. БЕРДЯНСЬКА)

У сучасній українській історіографії однією з актуальних проблем, що привертає увагу дослідників, є репресії епохи Великого терору 1937-1938 рр. Зусилля вітчизняних науковців Ю. Шаповала [1], В. Ченцова [2], М. Шитюка [3], В. Нікольського [4] та ін. дозволяють на сьогодні говорити про важливі зрушення на шляху ліквідації цієї "білої плями" в історії України.

Результатом реалізації програми "Реабілітовані історією" є ціла низка видань по всіх областях України, в тому числі і Запорізькій, присвячених масовим репресіям у різноманітних сферах життя, серед різних соціальних верств населення [5].

Джерелознавча складова проблеми, зокрема вивчення слідчих справ НКВС, проаналізована С. Білоконем [6]. Особливості архівно-слідчих справ та рекомендації щодо їх використання в наукових дослідженнях були викладені авторами збірника "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання" [7].

Багато наукових розвідок, які базуються на документальних матеріалах архівно-слідчих справ, розміщені на сторінках журналу "З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ". Частина з них присвячені тематиці релігійних переслідувань [8-12].

Вивчаючи проблему репресій 30-х рр. ХХ ст., автори, серед іншого, торкаються й питання репресій проти релігійних організацій, їх лідерів та віруючих. Дослідження В. Пащенка і В. Сілант'єва розкривають долю православних і греко-католицьких релігійних організацій в контексті репресивної політики тоталітарної держави [13; 14].

Однак до сьогодні не стала предметом окремого наукового аналізу проблема репресій проти євангельських християн-баптистів - як на всеукраїнському, так і на регіональному рівнях.

Про переслідування баптистів у 1930-х рр. зазначають у загальних працях з історії баптизму російський дослідник С. Савінський [15], українські науковці Ю. Решетніков, С. Санніков [16], вчений з української діаспори в США В. Домашовець [17] та ін.

На думку В. Ченцова, наприкінці 1920-х рр. ДПУ прагнуло не просто репресувати священнослужителів, а викривати "контрреволюційні групи церковників", або ж, "враховуючи авторитет церковних діячів серед населення, призначати їх керівниками таких "контрреволюційних організацій" [2, с.98].

У свою чергу, М. Шитюк наводить приклади "розкриття" органами ДПУ контрреволюційних організацій серед православних різних напрямків, римо-католиків, євангелістів, іудеїв [3, с.237- 239,241-243]. Ця тенденція не обійшла стороною і конфесію євангельських християн-баптистів.

Запропонована стаття має на меті проаналізувати фальшування звинувачень та реальні мотиви репресій проти віруючих-баптистів на прикладі архівно-слідчої справи "Про діяльність контрреволюційної повстанської організації серед баптистів м. Бердянська (1938-1959 рр.)".

Архівно-слідча справа зберігається у Державному архіві Запорізької області в фонді припинених справ [18].

У лютому-травні 1938 р. у результаті розслідування слідчими органами НКВС у Запорізькій області була "розкрита" так звана баптистсько-повстанська контрреволюційна організація. Головним обвинувачуваним у справі проходив Вєтров Дмитро Іванович - пресвітер баптистської громади м. Бердянськ.

Вважаємо, що розпочинаючи в лютому 1938 р. цю справу, слідчі органи переслідували принаймні кілька цілей: 1) заявити про черговий приклад наявності розгалуженого сектантського контрреволюційного підпілля; 2) продемонструвати ретельну роботу слідчих органів щодо знаходження ворогів народу; 3) виявити ворожий вплив закордону; 4) розгромити одну зі старіших громад євангельських християн-баптистів Запорізького регіону.

На думку слідчих, ядром цього угрупування були, крім згаданого керівника, Педанов Матвій Іванович, Бондаренко Захар Федосійович, Вержиковський Федот Семенович - проповідники першої громади євангельських-християн баптистів.

Дніпропетровська дослідниця Г. Білан зазначає, що у 1937-1938 рр., фабрикуючи карні справи, офіцери держбезпеки використовували дійсно фахові підходи. Штучно створювали видимість існування в конфесійному середовищі розгалуженої бойової організації, яка діяла, мала мету і завдання, керівників і виконавців, структуру та методи практичної діяльності, яка користувалася технічними засобами і зв'язком із закордонними спільниками [19, с.178].

Вивчаючи матеріали справи, важко однозначно визначити структуру "баптистської контрреволюційної організації", її центр.

Слідчі органи не сумнівались, що керівниками антирадянської діяльності баптистів були провідники євангельського руху загальносоюзного рівня. В наведеній справі згадується кілька відомих прізвищ: Дацко, Вінс, Іванов-Клишніков, Одінцов.

Одна з версій ґрунтувалась на наявності Далекосхідної контрреволюційної організації, яку очолював безпосередньо голова Далекосхідного відділу союзу баптистів - Вінс Яків Якович. На думку слідчих, після перебування за кордоном він зрозумів свою антирадянську налаштованість і вирішив за допомогою американських грошей боротись з існуючим ладом [18, арк.51].

Як зазначається в справі, одним з членів цієї організації у 1919 р. став проповідник Степан Васильович Петров, який за завданням голови їздив по всьому Радянському союзу, вербував однодумців та закладав антирадянські осередки серед баптистів [18, арк.41].

Саме це завдання привело його у 1935 р. до Бердянська, де він зустрівся з пресвітером місцевої громади І. Д. Вєтровим. Переконавши пресвітера перейти на бік заколотників, Петров дав йому завдання створити з найбільш активних баптистів контрреволюційну групу [18, арк.43].

Далі у справі фігурують дві інші кандидатури на роль "лідерів всесоюзної контрреволюційної організації серед баптистів" - Одінцов Микола Васильович та Дацко Павло Якович. Ці особи і справді були лідерами, але очолювали вони не контрреволюційну організацію, а стояли на чолі євангельсько-баптистського руху на початку XX ст. М. В. Одінцов пройшов шлях від пресвітера саратовської громади баптистів до голови Федеративного союзу. Репресії проти нього розпочались у 1933 р. [15, с.357]. П. Я. Дацко розпочинав як проповідник, був заступником голови Всеукраїнського союзу баптистів та членом правління Всесоюзного союзу баптистів. Вперше був репресований у 1934 р. [15, с.377].

Згідно з наявними у справі архівними довідками М. В. Одінцов та П. Я. Дацко були