Отже, такі "деталі" справи як відсутність доказів наявності грошей, зброї, антирадянської літератури та навіть самих учасників контрреволюційної організації не дуже бентежили слідство.

Набагато більше уваги слідчі приділили пошуку зовнішніх зв'язків "бунтівників". Скоріше за все, Вєтров І.Д. як пресвітер однієї зі старіших і найбільших громад Запорізької області дійсно мав зв'язок і з Івановим-Клишніковим, і з Дацко, можливо і з іншими лідерами баптистських громад та провідниками євангельського руху. Проте, як стверджував сам обвинувачуваний, цей зв'язок ґрунтувався на спільній вірі та справі розповсюдження Христова вчення. Однак, для слідства це не мало жодного значення, адже вже заздалегідь був визначений злочинний зміст цього спілкування. Важливо було "викрити" зв'язок між лідерами баптистського руху та регіональними "контрреволюційними організаціями", аби стверджувати факт існування розгалуженого антирадянського об'єднання.

Окрім відсутності у карній справі показань свідків та фізичних доказів вини заарештованих баптистів, на думку про фальсифікацію наштовхують методи ведення та оформлення протоколів.

Наприклад такі, як чітко продумані формулювання "зізнань" людей, які ще хвилину тому відкидали всі звинувачення. Всі зізнання починались однаково: "визнаю себе винним в тому, що до арешту я був учасником контрреволюційної повстанської організації серед баптистів". З протоколу допиту Вержиковського Ф.С.: "Ми твердо дотримувались переконання, що соціалістичний лад можна змінити шляхом збройної боротьби та встановити буржуазний капіталістичний устрій в СРСР [18, арк.102]. У протоколі допиту Петрова С.В. читаємо: "баптистські контрреволюційні повстанські осередки мають розпалювати невдоволення селян політикою партії та уряду, налаштовувати їх проти заходів радянської влади, аби підривати міць Радянського Союзу" [18, арк.51].

Крім того, за протоколами допитів можна помітити, що звинувачені не бажали говорити "правду", а потім починали зізнаватись у злочинах. Подібні факти, на думку дослідників, свідчать про застосування фізичних засобів впливу до заарештованих під час допитів [20, с.35].

Одним із найбільш цинічних аспектів подібних справ, і розглянутої зокрема, є фальшування дат смерті страчених. Як зазначає С. Білокінь, "у п'ятдесятих роках влада ще боялась повідомляти родичам розстріляних у 1937-1938 рр. справжню дату і причину смерті. Часова відстань була ще не велика - якихось двадцять років. Величезна кількість близьких родичів зазнала б шоку. Якби народ одержав документальне підтвердження того, що масові розстріли припадають на зовсім короткий проміжок часу, могла б виникнути думка про певну кампанію, операцію" [6, с.54].

Наказом №108сс, виданим головою КДБ Сєровим І.А. від 24 серпня 1955 р., встановлювався порядок розгляду заяв громадян про долю осіб, засуджених до вищої міри покарання. Згідно з наказом органи КДБ мали усно повідомляти близьким родичам, що засуджені отримали десять років виправно-трудових таборів та померли в місцях ув'язнення. Причинами смерті виступали різноманітні медичні діагнози [21].

Страх влади перед можливими наслідками розкриття сталінських злочинів був ще настільки сильним, що офіційні органи не наважувались давати письмове підтвердження навіть фальшивої причини смерті засуджених. Не наважувались взяти на себе відповідальність за злочин та його приховування.

Так, на запит дружини Бондаренка З.Ф. в червні 1959 р. до УКДБ по Запорізькій області з проханням повідомити про місцезнаходження її чоловіка, оперуповноважений обліково-архівного відділу рекомендував оформити реєстрацію смерті засудженого 16 червня 1944 р., вказавши причину - панкреатит [18, арк.239]. Для доньки Педанова М.І. готувалось повідомлення про смерть батька у серпні 1943 р. від склерозу серця [18, арк.247]. Для сина Вержиковського Ф.С. смерть батька датувалась 28 квітня 1943 р., причина - інфаркт [18, арк.254].

Проте, в справі немає звернення родичів щодо долі Івана Дмитровича Вєтрова.

Перегляд справи почався в лютому 1959 р. з допитів свідків Трофимчук Я.В., Масловського К.К., Риндіна І.Ф., Єфремова М., Васильця М.Н., Кузьменка І.С., які добре знали звинувачених Вєтрова, Педанова, Вержиковського та Бондаренка.

Всі вони засвідчили, що Вєтров, Педанов, Вержиковський та Бондаренко були лідерами Бердянської громади євангельських християн-баптистів і проводили лише релігійну діяльність. Жодному зі свідків не було відомо про антирадянську діяльність звинувачених [18, арк.139-140, 142, 144, 146, 149-150].

До розгляду були також додані свідчення осіб, які проходили в лютому 1938 р. по інших справах. Звинувачені в участі в іранській контрреволюційній націоналістичній організації, Хошабо Рубен та Піраев Ілля, під час слідства показали, що проповідник баптистів Вєтров І.Д. вів з ними бесіди тільки на релігійні теми [18, арк.151-152]. В свою чергу, Іванов І.В. та Мухатас Л.В.

"засвідчили", що Вєтров, Педанов, Бондаренко були членами контрреволюційної баптистської організації [18, арк.153]. Свідчення останніх надали можливість старшому слідчому управління КДБ по Запорізькій області капітану Акімову, який відповідав за перегляд справи, винести рішення залишити постанову трійки УНКВС по Дніпропетровській області про засудження Вєтрова І.Д. та ін. в силі [18, арк.221].

Проте, Запорізький обласний суд прийняв рішення скасувати постанову трійки та припинити справу за відсутністю складу злочину [18, арк.227].

Вєтров Іван Дмитрович, Бондаренко Захар Федосійович, Вержиковський Федот Семенович та Педанов Матвій Іванович були реабілітовані посмертно у 1960 р. [5].

Отже, матеріали справи за 1938 р., перевірки у 1959 р. та наступна реабілітація переконливо доводять, що звинувачення проти членів баптистської громади було хибним. Це була не просто помилка слідства, а цілеспрямована фальсифікація справи, про що доводять відсутність фізичних