Постає цілком логічне запитання: за що були страчені у 1938 р. лідери баптистської громади м. Бердянськ?

На початку статті нами зроблено припущення, що однією з цілей фальсифікації справи проти баптистів було розгромити Бердянську громаду євангельських християн-баптистів. Спробуємо підтвердити цю думку.

Перша громада євангельських християн-баптистів м. Бердянськ з'явилась приблизно наприкінці XIX - на початку XX ст. Одним з перших новонавернених був Захар Федосійович Бондаренко, а очолив громаду у 1912-1913 рр. Іван Дмитрович Вєтров, в цей же час як активний член громади згадується у поліцейських рапортах і Вержиковський. З початком Першої світової війни, за небажання брати зброю в руки, баптистів почали утискати. У 1915 р. до Томської губернії були заслані Вєтров І.Д. і Вержиковський Ф.С., які повернулись до Бердянська після революції. Церква зміцніла і на середину 1920-х рр. нараховувала до 200 членів [22].

Отже, перша громада євангельських християн-баптистів м. Бердянськ мала складну історію, досвід протистояння репресіям та тенденцію до постійного збільшення й розвитку. Проте, якщо 1920-ті рр. були відносно благополучним часом в історії радянських баптистів, то з проголошенням сталінської концепції про "загострення класової боротьби в міру побудови соціалізму", їх громади було затавровано, як "один з оплотів контрреволюційних сил у СРСР" [23, с.23]. Відповідно, це означало початок неприхованих репресій.

Природно, що першими під криваву розправу підпадали саме лідери як всесоюзного, всеукраїнського, так і місцевого рівнів. Завданням чекістів було нейтралізувати тих, хто об'єднував, надихав, організовував і вів за собою віруючих. Тих, хто потенційно міг протистояти владі та створити моральну і політичну опозицію, не тільки серед своїх одновірців, але й в суспільстві в цілому.

Проте, нейтралізувати баптистських лідерів можна було, лише зробивши з них ворогів, які в силу свого соціального походження, майнового стану, запопадливості перед закордоном, апріорі не сприймали радянській лад і обов'язково, рано чи пізно, йому б зашкодили.

Спроба зробити класових ворогів з лідерів бердянських баптистів не витримує ніякої критики.

Бондаренко З.Ф., Педанов М.І. та Вержиковський Ф.С. до революції мали міцні господарства, проте були розкуркулені і пішли працювати робітниками на підприємства Бердянську. Педанов М.І. - вантажником, Вержиковський Ф.С. - вагарем на м'ясокомбінат, Бондаренко З.Ф - садівником комунгоспу. Вєтров І.Д. походив з родини робітників, працював теслею [18, арк.6,11,16,21]. Усі звинувачені на момент арешту були робітниками, належали до класу, на якому, за ідеологічними настановами, тримався радянський лад, і ніяк не могли бути "соціально чужими". Слідство закидало Педанову М.І. участь в русі опору радянській владі, а саме службу у Махна, проте жодному свідку, які добре знали звинуваченого, не було відомо такого факту. Так званий зв'язок із закордоном Вєтрова І.Д. зводився до кількаразового листування з німецьким пастором Жаком, який в 1920-х рр. приїздив до Бердянська [18, арк.92].

Всі ці факти були відомі слідству, тим не менш, справа набирала обертів. Це означає, що мало місце цілеспрямоване знищення лідерів бердянської громади євангельських християн- баптистів.

Репресії проти пресвітера та проповідників громади мали безпосередній вплив на життєдіяльність громади. Після арешту Вєтрова І.Д. вона була розпущена. Баптисти залишились без духовного проводу та підтримки. Наслідком стало зменшення кількості віруючих. Як зазначає дослідник історії баптизму С. Сизоненко, в Бердянському районі на 1940 р. нараховувалось лише близько 45 баптистів. Тільки у 1968 р. громада досягла рівня 1920-х рр. - 189 членів [22].

Таким чином, розглянувши архівно-слідчу справу за звинуваченням пресвітера та проповідників громади євангельських християн-баптистів м. Бердянська, можемо зробити наступні висновки. Швидкість проведення справи, відсутність показань свідків, фізичних доказів вини, методи складання протоколів, суворість вироку, фальшування дат смерті і, нарешті, реабілітація - все це свідчить про цілеспрямовану фальсифікацію справи. Саме звинувачення в участі у повстанській, збройній організації, яке неминуче призводить до вищої міри покарання, підтверджує страх влади перед потенційною опозицією, якій штучно надавали політичного звучання.

На прикладі наведеної карної справи можемо зробити висновок, що очільники громади євангельських християн-баптистів м. Бердянська були засуджені не за злочин проти держави, а за свою активну релігійну діяльність та потенційний спротив тоталітарній системі.

Запропонована стаття порушує цілу низку нових питань про масштаби репресій, їх вплив на розвиток окремих громад та конфесії у цілому, соціальний склад репресованих баптистів, що актуалізує появу нових досліджень.

Джерела та література

Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. - К., 2001.

Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. - К., 1999.

Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. - К., 2000.

Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. - Донецьк, 2003.

Реабілітовані історією Запорізька область. - Запоріжжя, 2004. - Кн. 2.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження / НАН України; Інститут історії України. - К., 1999.

Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Зб. наук. пр. / Український держ. НДІ архівної справи і документознавства; Державний архів СБУ / Р.Я. Пиріг (ред.). - К., 1998.

Бажан О. Розділяючи на "чистих" і "нечистих" // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - № 1-2.

Войналович В. Чорні дні