Згідно з прийнятим узаконенням замість існуючих 4 гусарських поселених полків, Сербського та Волоського полків, 2 ескадронів Грузинського, 3 ескадронів Угорського та 2 ескадронів Московського легіонів створювалися 9 гусарських та 6 пікінерських полків. Пікінерські полки складалися з 4 раніше бувших, а саме - Дніпровського, Єлісаветградського, Луганського та Катеринославського, і 2 заново створених з колишніх запорожців - Полтавського і Херсонського.

Полки передбачалося утримувати на жалуванні, з повним забезпеченням мундиром та амуніцією. Загальна кількість людей у полках гусарських становила 5400 чоловік, у пікінерів - 10404 чоловіки. Комплектування проводилося з населення Південної України, приписаного до створених державних військових селищ. Термін служби в полках встановлювавася в 15 років, після чого козаки-пікінери звільнялися й розходилися по домівках. На військових поселенців накладався земельний податок. Остаточні штати пікінерських полків було конфірмовані Катериною ІІ у 1777 році.

Після розгляду імператрицею доповіді Потьомкіна розпочинається активна діяльність Азовського та Новоросійського губернаторів по втіленню його в життя. Головним напрямком стає "створення" державних військових слобод. Уже восени 1776 року В. Чертков, азовський губернатор, здійснює огляд старовинних запорозьких маєтностей, земель та урочищ. Матеріали Феодосія (Макарьєвського) дають можливість реконструювати фундаторський маршрут В. Черткова.

Спочатку він оглядає зимівники вздовж Самари. Із старовинного зимівника Семена Коваля, який припав до вподоби губернатору, створюється державна слобода Вербки [8, с.39]. З оглянутих кількох сот зимівників на Самарі призначаються державні військові слободи Димитрівка, Матвіївка та інші. Фундаторська діяльність В. Черткова продовжується на річці Вовчій. Прибувши в урочище Великий Яр, яке згодом увійшло до Олександрівського повіту, В. Чертков знайшов величезний зимівник військового старшини Івана Чигиринця. Зимівник був заснований Чигиринцем у 1772 році. Саме тоді він запросив до зимівника своїх родичів з-під Чигирина. Після 1775 року до зимівника прийшли запорожці і зимівник перетворився на досить велике господарство. Вражений багатою місцевістю, Чертков наказав Волководському земському комісару відмежувати землю для слободи. На честь Івана Чигиринця наказав назвати Іванівкою, а його самого призначити осадчим, тобто людиною, на яку було покладено адміністративні обов'язки щодо заселення та устрою слободи [8, с.288-290]. Потім подібне повторилося з Великою Михайлівкою, яка завдяки зимівникам також перетворилася у військову слободу [8, с.288-290]. Потім подібне повторилося з Великою Михайлівкою, яка завдяки зимівникам також перетворилася у військову слободу [8, с.307- 309]. Зрештою зимівники козаків Олексія Петренка, Андрія Салогуба, Олександра Шпака, що теж розташувалися на річці Вовчій, стали черговими військовими слободами, відповідно Олексіївкою, Андріївкою та Олександрівкою. Уважно розглядав Чертков і місцевість майбутньої слободи Григорівки, після чого наказав "сидевшим здесь зимовниками и хуторами запорожцам стягивать сюда православный народ, основать здесь слободу"[8, с.256-257]. За визначеною схемою виникають й інші військові слободи на Вовчій. У 1776 році градотворча робота Черткова ще продовжувалася на Кам'янці та Торцю.

Не відстав у подібній діяльності і новоросійський губернатор М. Муромцев. Після постанови про реорганізацію полків у Новоросійській губернії також розпочинається процес створення військових слобод. Нічого принципово нового, в порівнянні з Азовською губернією, запроваджено не було. Запорозькі зимівники переводилися в ранг військових слобод. Але за методою переведення маємо певні особливості. Останні можна пояснити традицією плану 1764 року про роздачі земель в Новоросійській губернії.

Перш за все маємо відмінності в контингенті осадчих. В Новоросійській губернії - це переважно офіцери колишніх гусарських полків. І не дивно. Згідно з положеннями плану з'являлася унікальна можливість з мінімальними затратами водночас одержати землю, гроші та ще й чин. Єдиною проблемою було отримати дозвіл на заселення державної слободи. Сам же процес заснування займав досить мало часу. Адже скільки потрібно часу, щоб назвати зимівники військовою слободою [9, арк.54]?

В той же час, на противагу Азовській, у Новоросійській губернії справи йшли досить повільно. В 1781 році Потьомкін був змушений послати ордер М. Язикову, що замінив Муромцева на посаді губернатора. Потьомкін розгніваний: до цього часу Херсонський пікінерський полк з колишніх запорожців не створений, а запорозькі селища не переведені до стану військових слобод. Тому Потьомкін наказує рішуче прискорити комплектування Херсонського пікінерського полку [10].

Водночас з реалізацією державного контролю над зимівниками відбувається й інший процес. Він характеризується широкомасштабною роздачею земель поміщикам, яка фактично було завершена вже на кінець 70-х років. Зрозуміло, що в кордонах приватних земель знаходилися і запорозькі зимівники, які в переважній більшості і стають основою поміщицьких селищ [11, арк.8].

Як правило, поміщик, діставши землю в ранг і проголосивши про заснування селища на місці зимівника, спішив призначити осадчим найавторитетнішого старого козака-запорожця. Надавали пільгові роки. А оскільки землеробство ще не стало головуючим фактором, а скотарство не вимагало великої кількості робочих рук, то навіть після закінчення пільгових років повинності залишалися мінімальними. На відміну від військових слобод, де поселяни платили державі поземельний податок, козаки, опинившись на поміщицькій землі, такий податок сплачували поміщику. А через те, що термін пільгових років у поміщицьких селах був значно більший, ніж у державних, то зимівчани, як правило, залишалися на своїх місцях, перетворюючись в особисто вільних поміщицьких підданих. Тим більше, що в