А. Г. Олененко

УНІФІКАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ ЗВАНЬ КОЗАКІВ ПІСЛЯ ЗРУЙНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ (НА МАТЕРІАЛАХ ДОКУМЕНТІВ АЗОВСЬКОЇ

ГУБЕРНСЬКОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ)

Після зруйнування Запорозької Січі головним завданням російського уряду стало підпорядкування колишніх Вольностей загальнодержавному адміністративному устрою. Разом з тим, підпорядкуванню підлягали і самі козаки. На території Південної України знаходилась велика кількість запорозьких козаків, які були опозиційно налаштовані по відношенню до держави. Тому одним із заходів підпорядкування стало надання козакам російських військових чинів і знищення козацьких, про що свідчать документи Азовської губернської канцелярії.

Історія запорозького козацтва має досить представницьку історіографію. Але доля запорозької старшини після зруйнування Січі висвітлюється лише в деяких наукових роботах таких авторів, як М. Кириченко, О. Рябінін-Скляревський, Г. Шевченко [1, с.211].

Поряд з тим постає проблема дослідження уніфікації військових звань козаків після зруйнування Запорозької Січі, що досить слабо висвітлена в історіографії. Лише в деяких дослідженнях в рамках вивчення історії запорозького козацтва та його долі після 1775 року зачіпалось питання надання російських чинів запорозькій старшині.

Так, у своїй роботі "Материалы для истории колонизации бывших запорожских владений" відомий дослідник В. Бєднов висвітлює наступ на козаків в рамках заселення південного регіону. Спираючись на Маніфест про ліквідацію Запорозької Січі, автор вказує на намагання держави уніфікувати соціальну структуру населення шляхом роздачі російських військових чинів козакам [2]. Відома дослідниця козаччини та історії південного краю Н.Д. Полонська-Василенко в роботі "Південна Україна року 1787. (З студій з історії колонізації)" розглядає історію південного регіону після зруйнування Запорозької Січі [3, с.207-234]. Автор визначає два шляхи подальшого перебування козаків на території півдня Російської імперії. На думку Н.Д. Полонської-Василенко, одна частина козацької старшини отримала покарання, їх землі були конфісковані, а друга - вступила в російську службу, тим самим отримала офіцерські ранги та земельні наділи.

Питання подальшої долі запорозьких козаків після зруйнування Січі почало займати значне місце в сучасних дослідженнях, що пов'язано із введенням нових історичних джерел, зміною традиційних поглядів на історію козацтва та ін. Одна з сучасних дослідниць Л. Маленко у статті "Козацький фактор в адміністративній політиці уряду на Півдні України першої половини ХІХ століття" зазначає, що, хоч як уряд не прагнув знищити козацтво як соціальну верству, все ж усвідомлював необхідність присутності козаків на прикордонній території Російської імперії задля зміцнення охорони кордонів, поповнення російської армії та ін., тому уряд погоджувався на створення козацьких формувань, наслідком чого була роздача військових чинів козакам [4, с.147- 153]. Важливим для дослідження даного питання є інша стаття Л. Маленко "Південноукраїнське козацтво в політичних планах Російської імперії в останній чверті ХУІІІ-ХІХ століть", яка ілюструє надання урядом південному регіону особливого статусу - плацдарму для подальшого просування на південь. Тому Південна Україна мала перетворитись на заселений та освоєний край, чому зважали запорозькі козаки. Автор зазначає, що уряд усвідомлював неможливість викорінення населення колишніх Запорозьких Вольностей одразу, тому одним із заходів поступового перетворення козацького стану на слухняних жителів Російської імперії стало надання чинів козацькій старшині [5, с.81-98].

До історії подальшої долі запорозького козацтва звернулась в своїх працях І. Савченко в рамках дослідження адміністративно-територіального устрою Південної України. Автор у статті, де мова йде про адміністративне регулювання соціальної структури населення південноукраїнського регіону, зазначає, що в процесі здійснення даного курсу уряд вирішував долю козацтва. Основний акцент у цій публікації дослідницею надано питанню виселення козацтва із зимівників та перетворення їх на інші верстви суспільства [6, с.87-89].

Досліджуючи запорозьку спадщину, А.В. Бойко змальовує долю козацтва після зруйнування Запорозької Січі [7]. Одним із головних засобів встановлення контролю за небезпечним населенням південного регіону автор вважає залучення запорожців-зимівчан на державну службу через військові поселення існуючих пікінерських полків, чини яких були прирівняні до російських армійських рангів лише у 1802 році.

Історія надання військових рангів запорозькому козацтву отримала висвітлення у роботах Н. Суревої, присвячених історії південноукраїнського дворянства. Автор вказує, що, окрім закріплення земельної власності, отримання козацькою старшиною російських армійських рангів створило підстави для формальної нобілітації колишньої запорозької старшини [1, с.211-219].

Дослідниця зауважує, що армійські ранги надавались колишнім запорозьким старшинам вибірково, у вигляді нагороди або для заохочення напередодні та після військових кампаній. Але в той же час Н. Сурева зазначає, що традиційні козацькі ранги роздавалися значно активніше за російські [8, с.110-111]. Автором було встановлено 57 прізвищ старшин, які в останню чверть XVIII ст. перетворилися на поміщиків та дістали російські військові ранги.

Отже, наступ на козацтво почався ще задовго до його ліквідації, але остаточно доля козацтва була вирішена та проголошена у Маніфесті від 4 серпня 1775 року [9, с.190-193]. У цьому документі повідомлялось, що Запорозька Січ врешті-решт зруйнована, і в подальшому планується винищити навіть саму назву запорозьких козаків.

Частина козаків опинилась на території новоствореної Азовської губернії, оскільки після зруйнування Січі землі Запорозьких Вольностей були розділені між Азовською та Новоросійською губерніями. Так, згідно з ордером Г.О. Потьомкіна від 6 листопада 1775 року до Азовської губернії відійшла лівобережна частина козацьких земель [10, с.27]. Відповідно до настанов уряду губернська адміністрація мала звернути особливу увагу на влаштування козацької верстви населення [9, с.193].

Хоча у маніфесті проголошувалось бажання якнайскоріше знищити запорозьке козацтво, уряд не міг одразу відкрито приступити