до виконання цього завдання з огляду на небезпечність великої кількості козацького населення на території стратегічно важливого південного регіону Російської держави. Напередодні чергового військового конфлікту з Туреччиною заохочена козацька старшина до військової та адміністративної служби була значно вигіднішою для імперії, ніж незадоволена спробами уряду боротися з козацьким станом. Російський уряд мав випрацювати певний механізм, за допомогою якого можна було б контролювати запорозьке населення.
Раніше уряд роздавав армійські звання тільки у випадку добропорядної служби на користь Російської імперії. Але з часом, коли головним завданням російського уряду стало підпорядкування колишніх Вольностей загальнодержавному адміністративному устрою, одним з напрямків такої діяльності стало надання військових звань російської армії колишній козацькій старшині. Так, у Маніфесті імператриця наказувала "всем же старшинам, кои служили порядочно и имеют одобрение от Наших военных начальников, объявить Нашу Императорскую милость, и что они соразмерно службе и званию их получат степень" [9, с.193].
Про роздачі російських військових звань свідчать документи Азовської губернської канцелярії, а саме рапорти азовського губернатора В.О. Черткова. Ці документи дають змогу проілюструвати намагання держави підпорядкувати козацтво шляхом роздачі російських армійських звань, а також поглибити знання з даної проблеми.
17 січня 1778 року ордером Г.О. Потьомкіна азовському губернатору В.О. Черткову було наказано скласти списки запорозьких старшин, які не приймали участі "в буйствах бывшаго полка Запорожского" та "ревностною в походах службе отличившихся" [11, арк.538]. Серед документації Азовської губернської канцелярії було віднайдено два рапорти В.О. Черткова, разом з якими подавався список запорозької старшини, що проживали на території Азовської губернії, яких слід було нагородити російськими військовими чинами: від 7 липня 1778 року та 22 травня 1779 року [11, арк.538-544зв.; 12, арк.160ж-161]. Ці документи містять майже ідентичну інформацію, але мають деякі відмінності в поданій інформації та оформленні документів. Очевидно, другий рапорт, що був надісланий генерал-губернатору в 1779 році, був уточненим варіантом першого.
Списки козацьких старшин мають вигляд таблиці, що складаються з 6 стовпчиків. У першому вказується номер за порядком, другий містить інформацію про прізвище, звання козака, третій - рік, коли військовий вступив на службу, в четвертому вказувався рік отримання військового звання, що мав козак до представлення до нагородження. П'ятий стовпчик інформував про хід служби козака, а саме в яких військових заходах він брав участь. Шостий же сповіщав про рішення азовського губернатора стосовно залишення попереднього звання або нагородження новим армійським званням. І у першому, і у другому рапортах прізвища козаків розділені на дві частини: спочатку до списку вносились ті старшини, хто вже отримав російські звання, потім ті, що залишились без нагородження.
Відповідно до рапортів В.О. Черткова козацька старшина, що після зруйнування Січі залишилась на території Азовської губернії, почала отримувати російські військові чини ще з 1758 року. Так, до 1775 року вже було отримано звання підполковника, прем'єр-майора, капітана, поручика, прапорщика тринадцятьма козаками. З них всього чотири представлялись в рапорті на підвищення, інші залишались з попередніми званнях. Всі інші козаки (69 чоловік), що мали до цього часу тільки козацькі звання, отримали нові звання від прапорщика до капітана в залежності від попереднього козацького звання та військових заслуг.
Порівнюючи два рапорти, що були надіслані Г.О. Потьомкіну у 1778 та 1779 роках, трохи зменшилась кількість козаків, представлених до нагородження (на 2 чоловіка). Також знизилась кількість нагороджень високими армійськими званнями. Так, у 1778 році одного козака нагороджували званням полковника, у рапорті 1779 року такого звання вже нікому не присвоювали; якщо у 1778 представлялось 17 козаків на нагородження званням капітана, то у 1779 - тільки 13. Знизилась і кількість звань підпоручика - з 13 до 9. Що ж стосується найнижчого офіцерського звання прапорщика, то кількість такого звання для козацької старшини збільшилась з 31 до 34.
Це може свідчити про відхід уряду від політики лояльного ставлення до козацтва після зруйнування Січі у зв'язку з побоюванням соціального вибуху та про початок активного наступу на козацтво. Такий стан справ був пов'язаний з укріпленням позицій Російської держави на півдні, що було наслідком укладання у 1779 році Айнали-Кавакської конвенції з Туреччиною [6, с.88]. З цього часу уряд активізував діяльність щодо уніфікації адміністративного устрою південного регіону.
Разом з наданням російських військових чинів уряд та місцева адміністрація намагалися викорінювати козацькі звання і все, що пов'язано з козацтвом відповідно до Маніфесту про ліквідацію Запорозької Січі. Одним з прикладів такої політики на території Південної України є рапорт азовського губернатора В.О. Черткова генерал-губернатору Г.О. Потьомкіну від 28 липня 1778 року, в якому йдеться про нагородження колишнього козака Терентія Баштанниченка [11, арк.б10-б10зв.]. Сам Баштанниченко прохає губернатора присвоїти йому звання значкового товариша за військову службу на боці Російської імперії. Однак один з найдосвідченіших чиновників південноукраїнських губерній Василь Чертков замість надання козацьких звань, які, за його висловом, належали тільки до звань малоросійських полків, пропонує козаків "за понесенную ими службу награждать чинами по разсмотрению моему пикинерных унтер-офицеров, дабы и совсем истребить названия прежних их чинов". Окрім надання нових звань пікінерних полків, азовський губернатор пропонує "произведенных мною до сего в значковые товарищи казаков переименовать в пикинерные унтер-офицерские чины".
Отже, документи Азовської губернської канцелярії ілюструють та поглиблюють знання про