У 30-40-х рр. XX ст. не з'явилось жодного дослідження, присвяченого подіям 1917-1923 рр., або діяльності цього руху на еміграції. Після відновлення Вільного козацтва в 40-50-х рр. на еміграції в Північній Америці, Західній Європі і Австралії з'являються нові дослідження з його історії. Значна кількість розвідок, які публікуються в періодичній пресі, носять оглядовий характер [14; 15; 16]. Продовжувались спроби використання історії в політичній боротьбі між прихильниками УНР і гетьманцями. Одні намагалися довести лояльність і підконтрольність вільнокозацького руху владі УНР та значну роль соціалістичних партій, а інші прихильність козацтва до хліборобської ідеї та провідну роль П. Скоропадського у цьому русі [17; 18]. Таким чином, зарубіжній українській історіографії не вдалося створити комплексне всебічне об'єктивне дослідження діяльності вільнокозацького руху як в Україні, так і на еміграції.

Після 1991 р. з'являються нові праці, присвячені дослідженню Вільного козацтва. Цьому сприяли відкритість архівних фондів, зникнення ідеологічного контролю, знайомство з досягненнями зарубіжної української та світової історіографії. Серед перших праць, присвячених козацькому руху, необхідно зазначити дослідження В. Голубка, П. Захарченка, В. Задунайського, Г. Гаврилюка [19; 20; 21; 22]. Зберігаються і деякі тенденції, притаманні дослідженням попередніх часів. У роботі В. Лободаєва наголошується на відсутності власної політичної позиції у Вільного козацтва. Вплив прихильників П. Скоропадського та самостійників вважається незначним. Рух характеризується як правоохоронний, або національно-міліційний. Конфлікт між неокозацькою елітою та владою убачається в намаганні старшини захопити владу на місцях і анархічних діях рядових козаків [23]. Інший дослідник Г. Папакін намагається довести значну роль П. Скоропадського і його прихильників у вільнокозацькому русі. Доводить, що Вільне козацтво було виявом українського консерватизму та гетьманської ідеї [24]. Увагу до діяльності вільнокозацьких організацій на еміграції приділила в своїх дослідженнях Т. Осташко. Вона звернула увагу на участь неокозацької еліти в еміграції по формуванню монархістського руху і його ідеології. Дослідниця проаналізувала подальші зміни в ідеології і організаційно-правових формах козацького руху в 1919-1945 рр. [25]. Певну увагу позиції Вільного козацтва і його ролі в ІІ світовій війні розглянув у своїй праці А. Боляновський [26]. Підсумовуючи, необхідно зазначити, що сучасна українська історіографія зробила значний внесок у дослідження вільнокозацького руху. Були з'ясовані причини, передумови виникнення Вільного козацтва, опрацьований значний фактичний матеріал з історії козацтва 1917-1918 рр., проаналізована законодавча база і організаційна структура, внесок вільнокозачих формувань в боротьбу за незалежність України. Дискусійними залишаються проблеми характеру, соціальної бази, політичної позиції Вільного козацтва в 1917-1918 рр. Мало дослідженими є проблеми діяльності вільнокозачих формувань в 1919-1923 рр. в Україні і на еміграції. Недослідженими залишаються аспекти щодо місця та ролі козацької старшини у формуванні ідеології і діяльності руху в Україні і на еміграції, а також проблеми відносин неокозацької еліти з правлячою елітою в часи національно-визвольних змагань. Потребують подальшого вивчення питання впливу старшини і її окремих представників на формування ідеології вільнокозацького руху на еміграції.

Завданнями статті є проаналізувати процес рекрутування осіб до неокозацької старшини та її вертикальної і горизонтальної мобільності. Розглянути вплив старшини на формування політичної позиції і ідеології Вільного козацтва в 1917-1923 рр. та її відносини з правлячою політичною і військовою елітою. Дослідити процес формування ідеології вільнокозацького руху на еміграції та роль в цьому верхівки вільнокозацького руху. Вивчити стосунки козацької еліти з представниками інших елітних груп української еміграції. Показати роль неокозацької еліти у боротьбі за українську державність у 1917-1985 рр. Джерельною базою дослідження є архівні фонди, мемуари, матеріали періодичної преси 1917-1985 рр.

Досліджуючи проблему ролі неокозацької еліти у боротьбі за українську державність 19171985 рр., ми обрали вищеозначені хронологічні межі з наступних причин. Події 1917-1923 рр. стали початком новітнього козацького руху та створення неокозацької еліти. На цьому етапі творились модерна українська держава та нація. До процесів відбудови української державності відноситься і відродження козацтва або "неокозацький рух" 1917-1918 рр. Під терміном "відродження козацтва" розуміються спроби відновити козацтво на основі козацької спадщини та ідеалу в новітні часи XX- ХХІ ст. Термін "неокозацький рух" (неокозацтво) був введений науковцями української діаспори І. Лисяком-Рудницьким та О. Герусом в 60-70 рр. XX ст. Вони його характеризують, як широкий національно-патріотичний військово-політичний рух [27; 28]. Початок руху історики відносять до 1917-1923 рр., тобто до подій Української революції та війн за незалежність України. Неокозацький рух як широке історичне явище включав в ті роки різні течії, напрямки, організації. Серед яких: Вільне козацтво; Червоне козацтво - яке стало відповіддю більшовиків на вільнокозацький рух; повстансько-партизанські формування лівих українських партій, які відносили себе до козацтва. Деякі автори необґрунтовано відносять до неокозацтва і махновський рух. Але, на нашу думку, це не зовсім вірно. Верхні межі розвідки пов'язані з подіями так званої "перебудови", наслідком яких стало піднесення національно-визвольного руху, розпад СРСР та новий етап неокозацького руху. На нашу думку, процеси 1985-1991 рр. потребують окремого дослідження.

Зародившись в квітні 1917 р., вільнокозацький рух на початкових етапах свого розвитку носив