стихійний характер і не контролювався жодною політичною силою. Але вже на цьому етапі з'являється його провідна верства - козацька старшина. Серед її перших представників виокремимо Н. Смоктія, С. Гризла, М. Шевченка, І. Луценка. Поступово в квітні-вересні 1917 р. проходив процес перетворення громадського руху в громадську організацію. Розширюється мережа осередків, визначається організаційна структура, обираються керівні органи. На цьому етапі процес формування неокозацької еліти набуває розмаху. У жовтні-листопаді того ж року завершується процес організаційно-правового оформлення вільнокозацького руху, визначається його ідеологія та формується елітна старшинська група, яка представляла інтереси Вільного козацтва перед владою і суспільством. Отже, до кінця 1917 р. виникає неокозацька еліта яка без змін проіснувала до травня 1918 р. Необхідно зазначити, що більшість представників цієї еліти і у подальшому визначали політику осередків Вільного козацтва в Україні до 1923 рр.
Виникає питання: з кого рекрутувалася ця неокозацька еліта? На відміну від російського козацтва, українська козацька старшина була знищена в політичному та становому розумінні ще наприкінці XVІІІ - початку XІX ст. Частина її була фізично винищена, а інша була інтегрована в російське дворянство. Вона вірно служила російській імперії, прикладом цього можуть бути П. Скоропадський, брати М. та І. Омеляновичі-Павленки і багато інших. Усе ж таки серед національно свідомої української інтелігенції, до якої входили і частина бувшої козацької старшини, зберігалась козацька ідея. Вона стала невід'ємною частиною ідеології модернового українського національно-визвольного руху. Він сприйняв і використовував історію, державницькі традиції, ідеї та соціальний потенціал козацтва. Політичні гасла, в яких відбивалася платформа українського руху на початку революції, продовжували досить міцну традицію. М. Грушевський вважав цей момент далеко недругорядним чинником: "...се старе наше гасло, - зазначив учений, - підняте ще в 1840-х роках найкращими синами України Шевченком, Костомаровим, Кулішем, Гулаком, Білозерським і іншими, воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української політичної мислі, організаційної роботи, культурної і громадянської праці" [29, с.99-100]. Зрозуміло, що українська інтелігенція склала більшість неокозацької еліти. Якщо розглядати за структурою, то серед неї найбільше було вчителів. Серед них відомі вільнокозацькі отамани Д. Терпило (Зелений), О. Волинець, брати Чучупаки. Багато було серед керівників організацій Вільного козацтва лікарів - І. Луценко, М. Малашко. Значну групу складали представники художньої інтелігенції - І. Липа (письменник), В. Струменко (художник). Отже, українська інтелігенція складала більшість в неокозацькій еліті.
Значну групу еліти складали військові, серед яких були і професійні, і ті, хто одержав освіту під час Першої світової війни. Професійними військовими були П. Скоропадський, М. Омелянович- Павленко, І. Полтавець-Остряниця, М. Воробйов (Горобець). Г. Воробйов (Горобець), Ф. Мелешко, брати Чучупаки, О. Волинець стали старшинами під час Першої світової війни. Переважну більшість серед них складали підстаршини і молодші старшини, які одержали військову освіту під час війни. Наслідком цього було те, що військових фахівців, які мали вищу військову освіту було небагато і це негативно впливало на дії вільнокозацьких формувань під час війни.
Серед інших соціальних груп, з яких рекрутувались козацькі старшини, були селянство, робітники, середні прошарки міського населення. Засновниками Вільного козацтва були селяни Н. Смоктій і С. Гризло. Робітники, ремісники, торговці, займали незначні старшинські посади в міських загонах Вільного козацтва. Значну частину неокозацької еліти представляли люди середнього віку або молодь. Переважаюча більшість еліти народилась в 90-х рр. XІX ст., пройшли Першу світову війну, яка загартувала їх характер та навчила не лякатися насильства і крові. Таким чином, неокозацька еліта склалася до грудня 1917 р. Більшість осіб до неї було рекрутовано з української інтелігенції. Інші соціальні групи також брали участь в її формуванні. За віком це були представники молоді, або середнього покоління. За національним складом основна частина старшини складалась з українців, але були і представники національних меншин (росіян, білорусів, молдован).
Важливим питанням є відносини цієї еліти з іншими елітними групами та місце її у владі. Необхідно зазначити, що елітні групи частіше всього визначаються за соціальними інституціями. Загальновизнаним є поділ на політичну, економічну, військову і культурну еліту. Неокозацька еліта з початків свого формування за характером вільнокозацького руху входила до політичної і військової еліти. У політичній сфері процес впливу неокозацької еліти протягом квітня-вересня 1917 р. не був значним. Хоча до Української Центральної ради увійшли її окремі представники, але значного впливу там вони не мали. Наростання політичної боротьби, відсутність надійних правоохоронних органів, хаос і безладдя примусили політичну еліту звернути погляди на вільнокозацький рух. Інша справа, що представники соціалістичних партій намагалися підпорядкувати собі Вільне козацтво. Подією, яка визначила відносини неокозацької еліти і влади, став І-й Всеукраїнський козацький з'їзд. "Постанови" виявили особливу позицію козацького руху. Вимоги виведення російських військ, проголошення незалежності України, створення українського регулярного війська, передачі влади на місцях Вільному козацтву не влаштовували верхівку Української Центральної ради та Генерального секретаріату [30]. Поглибило конфлікт і обрання військовим отаманом Вільного козацтва П. Скоропадського, а наказним - І. Полтавця-Остряницю. На ІІІ-му Військовому з'їзді група Вільного козацтва до вищеназваних вимог додала вимогу відставки С. Петлюри [31].
Відповіддю на це став "Статут Вільного Козацтва", прийнятий 13 листопада 1917 р. Положення Вільного козацтва зводилось до рівня культурно-просвітницької організації. На початку