20 жовтня 1919 р. на засіданні ВРР запропонований проект Декларації РПАУ(м) було прийнято. Щоправда, для набуття чинності проект ще повинен був пройти обговорення на загальних зборах повстанських частин, зборах командного складу армії й штабу. Ці заходи не вдалося здійснити через важку фронтову обстановку, однак навіть комуністичні автори визнавали, що після прийняття Декларації ВРР це було простою формальністю [17, с.51].

Теоретичні статті Н. Махна та П. Аршинова, видрукувані в еміграції, дають можливість зрозуміти їх загальні погляди на революційний процес. Махновці усвідомлювали, що відразу після перемоги "безвладний лад" не постане, потрібен певний час для його побудови. Проте вже відразу після революції в суспільстві повинні з'явитися елементи анархії (наприклад, комуни), які, однак, не створюють із залишками старого устрою якихось симбіотичних структур, а, існуючи в середовищі старого устрою, поглинають його з середини, залучаючи прикладами свого економічного процвітання на свій бік маси населення. Не дивлячись на те, що боротьба анархічного принципу з залишками старого ладу буде продовжуватися невизначений час, стан перехідного періоду вже пропонувалось називати "анархією". Її остаточна побудова могла продовжуватися будь-який час, але це вже була "анархія", й ідеологічні вимоги досягались, хоча б на рівні підтасовки понять.

У своїх програмних гаслах махновці і більшовики формально стояли на тотожних позиціях, вимагаючи встановлення радянського устрою. Проте це поняття вони наповнювали різним змістом. Гасло "Вся влада Радам!" було сприйняте масами в 1917 р. як намір передати владу місцевим представницьким виборним органам, але виявилося, що "диктатура пролетаріату" дозволяє входити до складу Рад лише комуністам та тим, хто їм співчував. Влада Рад обмежувалась виконанням на місцях партійних директив і вирішенням місцевих проблем на основі партійних вказівок. Фактично ради повністю втрачали самостійність і ставали органами партійної диктатури.

Махновці ж стояли на засадах повної деполітизації радянського життя. Члени політичних партій були єдиною соціальною групою, представники якої не мали права входити до складу рад, через побоювання їх перетворення на "ради партійних депутатів" [18, р.253]. Рада у махновському розумінні - повноважний і самодостатній представник місцевої влади, підзвітний виключно своїм виборцям, втручатись у діяльність якого у мирний час не мав права ніякий виконавчий орган. Єдиною вищою інстанцією, якій делегувалась місцевою радою частина її повноважень, була багатоступенева система з'їздів рад.

Н. Махно вважав політичні партії деструктивним елементом революції. Для нього вони були лише "купками шарлатанів", що прагнули виключно однієї мети - захоплення влади, не зупиняючись задля цього і перед злочинною політикою розколу, і відвертого нищення трудового народу [19, с.144].

Аби певним чином нейтралізувати діяльність політичних партій, махновці вважали можливим створення особливої "безпартійної" системи. Махновська ідея "єдиного революційного фронту" пропонувала співіснування в рамках однієї системи влади різних лівих політичних течій, що мали будувати нове суспільство згідно зі своїми принципами і волею місцевого населення, вирішуючи питання загального значення шляхом діалогу, а не наказу. Сутність запропонованого ладу полягала в тому, що, з одного боку, він забезпечував рівні шанси впливу на владу, з іншого, проблематичну можливість її захоплення в масштабах країни з боку будь-яких політичних сил.

Влада, що базується на місцевому самоврядуванні і виростає з нього знизу вгору через з'їзди Рад, - головний принцип концепції Н.Махна. Відмежовуючись від більшовицької термінології, нову модель суспільного устрою назвали "Вільним радянським ладом", "при якому вся країна вкриється місцевими, цілком вільними і самостійними... самоврядуваннями трудящих" [20, с.28]. Загальною метою руху проголошувалося повне визволення трудящих України шляхом створення федерацій незалежних Рад, з виконавчою владу.

Вся система махновського суспільства загалом отримувала назву "вільного співжиття" [21, с.162]. Аби влада не консолідувалася знову в єдиний організм, не створила нову бюрократію і не виступила з претензіями на керування, пропонувалася її децентралізація (галузева й територіальна). Сільські і міські об'єднання трудящих мали створювати органи з чіткими завданнями. Ці органи не мали права привласнювати собі додаткових повноважень і об'єднуватися в єдину мережу виконавчої влади. Повнотою влади мали володіти лише з'їзди органів самоврядування: районні, обласні та національні [22, с.146]. У рамках цієї системи потенційна бюрократія мусила розпорошитися по різних органах. Виконання державних законів мало замінити виконання законів громадянського суспільства. На з'їздах рад мали виникнути своєрідні конституції, які б затверджувалися делегатами.

Утопічні елементи махновської програми в своїй більшості були запозичені з творів теоретиків анархізму. Притаманна їх світобаченню віра у первісну добропорядність людини, її схильність до взаємодопомоги, здатність сприймати аргументи розуму зіграла недобрий жарт з практиками вчення, які при переході від людини загальної до людини конкретної виявили ефект зникання цих якостей. Наявність цього різновиду утопізму помітна хоча б у заявах П. Аршинова про відсутність бюрократичних нахилів серед тих трударів, яких у майбутньому місцеві громади оберуть до своїх виконавчих органів. Цілком незрозуміло, що належить робити, коли бюрократичні нахили таки виявляться і влада захоче отримати належне.

У теоретичних побудовах Н. Махна помітна відсутність дрібної регламентації майбутнього суспільства. Це теж відображення старого анархістського переконання, що "якщо народ не випрацює сам з себе цього ідеалу, то ніхто не в змозі йому його дати" [23, с.215]. Місце поваленого старого ладу мав заступити модернізований до потреб сьогодення народний ідеал, що випрацьовується "історією з