Після перемоги лідери руху обіцяли залишити свої керівні пости: "Ми... розчинимося в мільйонних рядах повсталого народу і станемо... до вільного будівництва нового життя". Але умовою цього повинна була стати перемога в боротьбі з державниками за свою незалежність. Сам факт боротьби й неминучої війни анархістів з державниками вважався неминучою реальністю.

Услід абстрактним положенням Декларація викладала конкретну програму перетворень. Земельному питанню давалось досить реалістичне вирішення. Земельні закони інших режимів денонсувалися. Земля надходила в розпорядження селянських громад, які на місцях мали вирішити питання про конкретні форми землекористування. На відміну від земельного, розв'язання робітничого питання було запозичене з теорії анархо-синдикалізму. Заводи й фабрики переходили в колективну власність і повне розпорядження профспілок. Махновці залишали за собою право лише давати поради [25].

Забігаючи наперед, зазначимо, що махновська система не передбачала апарату економічного регулювання, і на її території в 1919 р. відродилися ринкові відносини. Анархо-комуністи, як прихильники економічного регулювання, нічого подібного не передбачали. В еміграції їм вдалося схилити на свій бік і Н.Махна, проте в 1919 р. погляди щодо створення контрольованого знизу економічно-розподільчого центру, про які він згадує в своїх спогадах як про тогочасні [26, с.147], ним ще не поділялися, про що свідчить вже згадувана брошура.

Ще одним відступом в бік "народного ідеалу" були питання власності. Згідно з вченням анархо- комунізму, приватна власність ліквідується, і власником всього народного господарства стає все суспільство. Але через свою опору у вигляді селян махновці виступили прихильниками колективної власності на землю та засоби виробництва.

Організації майбутніх зносин з іноземними країнами відводився окремий розділ Декларації РПАУ(м). Планувалося з делегатів районних з'їздів створити спеціальну "комісію". Діяльність "комісії закордонних справ" мала носити відкритий характер і не допускати появи таємних договорів. Обговорення й прийняття рішень із найважливіших політичних питань повинно було передаватися "комісією" на розгляд екстренних з'їздів Рад [27, с.163]. "Радянські республіки" вирізнялися із махновського поняття "іноземних країн", головним чином через можливість вступу "вільного району" до їх спільноти на федеративних засадах, хоч, безумовно, і вважалися окремими державними організмами. Зовнішньополітичні погляди махновців формувались під безперечним впливом федералізму П. Кропоткіна [28].

У майбутньому проблему існування "вільного району" у ворожому оточенні могла вирішити світова революція. Тоді сусідами махновців мали стати інші "вільні райони", подібні до махновського. У цьому випадку своє існування махновська республіка вбачала в ранзі члена федерації соціалістичних республік, керованих коаліційними соціалістичними урядами.

Якщо ж світова Соціальна революція затримувалася, тоді "вільний район" РПАУ(м) мусив де- юре не ставати окремою державою. "Махновія" повинна була отримати статус федеративного члена соціалістичної України (УНР, УСРР), але де-факто володіючого внутрішнім суверенітетом. IV пункт угоди махновців з урядом УСРР від 15. Х. 1920 р. вимагав, "аби трудящим повстанського району була гарантована свобода в справі організації вільних органів економічного та політичного самоврядування, і їх договірного зв'язку з державними органами радянських республік" [29], тобто ставив вимогу внутрішньої незалежності. Крім цього, махновці зберігали власну армію і право зносин з іноземними країнами, як було зазначено в Декларації РПАУ(м), від принципів якої ніхто не думав відступати. Поставала картина односторонньої інтеграції в соціалістичну Україну. Махновці збиралися впливати на українську політику через Всеукраїнські з'їзди Рад, проте існування апарату зворотного зв'язку від центральних органів влади на "вільний район" не передбачалося.

Віроломний напад Червоної Армії на махновський район наприкінці листопада 1920 р. різко змінив мету махновської політики. Ідея інтеграції махновців в Радянську Україну змінюється ідеєю повалення комуністичного режиму. Н. Махно одним із перших зрозумів наростаючу небезпеку комуністичного тоталітаризму, заради боротьби з яким Н. Махно наважився на ще більш радикальний відступ від класичного анархізму.

Наприкінці березня 1921 р., в умовах підпілля, Н. Махно готує проект Другої декларації РПАУ(м), що був винесений на затвердження об'єднаного засідання Ради Революційних Повстанців України та Штабу армії. Текст проекту 2-ї Декларації РПАУ(м) поки що не знайдено, а та обставина, що проект був відхилений, може означати і повну його втрату. Поки що дослідникам відомі лише уривчасті перекази його змісту, наведені в мемуарах. Н. Махно дійшов висновку, що для перемоги над більшовиками в Україні має постати суспільний лад, що нічим би, крім назви, від державного не відрізнявся. Україною має керувати "Всеукраїнський ревком", який володіє урядовими функціями і є коаліцією антибільшовицьких соціалістичних партій. Встановлений ним на звільнених землях лад буде перехідним до соціалізму. Шляхом до нього буде розповсюдження "диктатури праці" і "Вільних Рад". "Диктатура праці" означала недопустимість участі в органах влади колишніх експлуататорських класів. "Вільні ради" отримували статус органів влади і нову назву "Ради під керівництвом ініціативних анархічних груп і диктатури праці". Анархічні організації мали здійснювати керівництво масами через профспілки. Власність на землю та засоби виробництва мала бути груповою й общинною. Однак більшістю РРПУ і штабу армії проект був відхилений і розкритикований вщент. Відбувся відрив ідеологічних поглядів лідера від переконань еліти руху, яка