Військово-політичне фіаско 1921 р. помітно вплинуло на погляди Н. Махна в еміграції. Його анархізм теж зазнав невдачі, і в 20-і роки стає помітним бажання Н. Махна повернутись до класичного анархо-комунізму, полишивши ідеї колективної власності і "ринкового соціалізму". Проте Н. Махно залишався прихильником ідеї посилення дієвості анархістських груп. Намагаючись очолити анархістську еміграцію, Н. Махно і П. Аршинов у 1925 р. запропонували реформувати її політичні сили на махновський кшталт, одночасно розпочавши дискусію з анархо-синдикалістами щодо "перехідного періоду" після соціальної революції. Подібні ініціативи викликали конфронтацію в середовищі анархістів. Опонентом Н. Махна виступав колишній заступник голови махновської ВРР - В. Волін. Починання Н. Махна та П.Аршинова врешті-решт зазнали невдачі, символом якої став перехід їх друкованого органу "Дело труда" під контроль синдикалістів [31, с.102].

Політична програма руху не вичерпувала всієї глибини махновської ідеології. Існував ще її "тіньовий" бік, що являв собою відображення стихійних поривань учасників руху. Головний його аспект - це антиурбаністичні настрої. Наростання протиріч між Містом та Селом на початку ХХ ст. непокоїло філософа В. Соловйова, що вказував на дисгармонію в стосунках села та міста, коли останнє стало пристановищем особливої буржуазної цивілізації, увага якої концентрується виключно на вдоволенні особистих потреб. "Міський елемент не пов'язаний у нас з життям землі, не бере в ній позитивної участі, він зайнятий виключно своїми вигодами. Зростання наших міст породило лише особливу буржуазну цивілізацію з її штучними потребами, більш складними, але не більш піднесеними, ніж у сільського народу. Промисловість служить не землі, а місту, і це ще була б не біда, якщо б саме місто служило чомусь доброму. Наші міста.., скоріше схожі на шкідливих паразитів, що виснажують народне тіло. Наша міська цивілізація все бере.., нічого не даючи взамін" [32, с.48].

Помічене протистояння не давало спокою і письменнику Валерьяну Підмогильному, що назвав махновський рух "великим походом села на місто". "Село вийшло зі своїх мазанок і стріх і наклало руку на цей незрозумілий механізм, звідки йшли всі накази, куди вивозились податки, де жили дідичі, звучала чужа мова і зникав вирощений в степах хліб. Село прийшло один раз могутнє, і місто стенулося від палкого дихання степів, здавалось, підвладних йому назавжди" [33, с.30]. Подібні сюжети нашої історії поки що не користуються увагою істориків, але очевидно, що в "махновщині" простежується наявність процесу конфронтації економічних укладів і способів життя цивілізації в кризових умовах, що, безумовно, є важливою науковою проблемою.

Ситуація громадянської війни розв'язувала проблеми шляхом озброєної конфронтації. Це був час, коли організоване селянство ще могло змагатись із залізною силою індустрії. "Змагання живої сили з залізною", - саме так оцінював сутність махновського руху російський поет С. Єсенін [34]. Цього факту не минули і деякі перші дослідники махновщини, зокрема М. Кубанін, який одним з головних принципів махновської політики вважав "положення повного невтручання міста в сільські справи" [35, с.147]. В більшості своїй махновці оцінювали сутність подій як "селянську революцію", твориму селянами і для селян. Власне, Н. Махну для того й знадобилися "міські" анархісти, аби зруйнувати цю однобокість і спробувати оволодіти містами, пристосувавши міську промисловість для потреб села. Економічна координація зусиль села та міста мала в ідеалі призвести до злиття суспільства: "Необхідний один міцний трудовий союз, одна робітничо-селянська сім'я". Ця анархо- комуністична ідея наближала махновців до сучасних їм соціалістичних течій.

Відчуття необхідності існування чіткої політичної програми руху призвело до її випрацювання у важких фронтових умовах у вигляді кількох офіційних документів. Побоювання щодо можливості відриву інтересів і потреб військової влади від соціальної дійсності викликали процес постійної кореляції програмних положень, головним чином на місцевих представницьких з'їздах, за умови збереження єдиного ідеологічного табу - тези щодо побудови в майбутньому безвладного суспільства, що було досить помірною вимогою.

Махновська політична програма не змогла позбутися повністю елементів утопізму. Однак, без певного періоду перевірки теоретичних положень на практиці уникнути цього не зміг, здається, жоден політичний проект. Часу ж, що його історія відвела для апробації махновської програми, було недостатньо, аби запровадити в життя її базові положення, але це не доводить, що це взагалі було неможливо через якісь її структурні недоліки.

Джерела та література

Ерде Д. Політична програма анархо-махновщини // Літопис революції. - 1930. - № 1-2; Кубанин М.

Махновщина. - М., 1928.

Короленко В. Земли! Земли! - М., 1992.

Махно Н. Воспоминания. - К., 1991. - Кн. 2.

Шубин А. Махновское движение. 1917-1921 гг. // Дружба народов. - 1993. - № 3.

Тепер И. Махно. - Харьков, 1924.

Goldman E. My dissilussion with Russia. - Garden Citi; N.Y., 1923.

Махно Н. Воспоминания. - К., 1991. - Кн. 3.

Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - К., 1993.

Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди та реальність. - К., 1994.

Махно Н. Воспоминания. Кн.1. - К., 1991.

Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - К., 1993.

Махно Н. Воспоминания. - Кн.1. - К., 1991.

Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - К., 1993.

Volin. The unknoun revolution (Ukraine, 1918-21). - L., 1955.

Путь к свободе. - 1919. - 11-24