В. В. Грибовський

ВИКОРИСТАННЯ РОСІЙСЬКИМ УРЯДОМ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДЛЯ ВІДОКРЕМЛЕННЯ НОГАЙСЬКИХ ОРД ВІД КРИМСЬКОГО

ХАНСТВА (1770-1771 РР.)

Зазначена проблема отримала певне висвітлення у науковій літературі, зокрема у працях А.О. Скальковського [1-2], О.М. Апанович [3], О.І. Дружиніної [4], Б.-А.Б. Кочекаєва [5], Д.С. Кідирніязова [6] та, зокрема, вже обговорювалася нами у окремих статтях [7-8]. Цією публікацією ми мали за мету простежити хід відокремлення ногайських орд від Кримського ханства, що відбувся під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр., з'ясовуючи як саме задля цього використовував російський уряд Військо Запорозьке і акцентуючи увагу на відносинах між запорожцями і ногайцями.

Під час кампаній 1769 і 1770 рр. просування російської армії вглиб території Кримського ханства і масштабні диверсійні рейди запорожців у ногайські кочовища завдали руйнівного удару ногайським ордам, позбавивши їх захисту з боку турецьких і кримськотатарських військ. Восени 1769 р. частина причорноморських ногайців почала схилятися до наміру припинити війну та встановити мирні відносини з Росією. У цей час вже був зламаний опір кубанських ногайців, котрі були змушені перейти на бік росіян та допомогли генералу Медему штурмом оволодіти резиденцією ханського сераскера на Кубані в м. Копила [4, с.108]. Командувач Другої армії П. Панін та губернатор Слобідської України Є. Щербінін розпочали агітацію серед причорноморських ногайців. 12 жовтня 1769 р. П. Панін доручив запорозькому кошовому отаману П. Калнишевському відрядити кількох козаків до ногайських кочовищ, аби вони під виглядом дезертирів поширювали нарікання на турків, агітували за перехід до російського підданства і запевняли ногайців, що вони "на все будущия времена будут свободны от турецкаго ига, и останутся во всей своей воле и свободности особым народом под особливыми собственными законами и управлениями" [9, арк.24-24зв.]. Війна вщент розладнала господарство ногайців. Були порушені усталені маршрути кочування, перерваний зв'язок кочовищ із зимівниками, значно зменшилося поголів'я худоби. Взимку 1769 - 1770 рр. кочовики потерпали від голоду. Головний єдисанський мурза Джан-Мамбет тоді надіслав лист до П. Паніна з проханням допомогти ногайцям провіантом. 20 березня 1770 р. П. Калнишевський отримав від П. Паніна наказ підвезти провіант у найближчий до Єдисанської орди форпост, аули якої на той час кочували по правому берегу нижньої течії Дніпра, Південному Бугу та Дністру. При цьому в наказі окремо наголошувалося на тому, щоб запорожці поводилися з ногайцями без грубощів [9, арк.3-3зв.].

На той час російський уряд ще не розглядав можливості прийняття причорноморських ногайців до свого підданства і не мав якої-небудь певної позиції щодо них. За висновком О.І. Дружиніної, намір частини єдисанських і буджацьких ногайців припинити війну та перейти під російський протекторат вплинув на бачення урядом Катерини ІІ своїх завдань у війні з Туреччиною. Якщо на першому засіданні Ради при Височайшому дворі, що відбулося 9 листопада 1768 р. за мету визначалося тільки запровадження вільного судноплавства по Чорному морю та створення на його узбережжі порту з фортецею, то на другому засіданні Ради від 15 березня 1770 р. формулювалося завдання включити Крим до складу Росії, або, щонайменше, проголосити його незалежним від Порти [4, с.109]. Катерина ІІ 2 квітня 1770 р. визначала свою позицію щодо ногайців так: "склонять их не к нашему подданству, но только к независимости и отложению своему от турецкой власти, обещая им ... наше ручательство, покров и оборону" [5, с.165]. При цьому, російське військове командування чітко трималося тактики ізолювання ногайців від місць скупчення турецьких та кримськотатарських військ.

Поразки, що зазнали турецькі і кримськотатарські війська біля Ларги і Кагулу, посилили проросійські настрої ногайців. 25 липня 1770 р., коли ще тривала облога турецької фортеці Бендери, до П. Паніна прибула депутація від буджаківців та єдисанців з листом, який підписали п'ять головних ногайських мурз, де посвідчувався намір обох орд почати переговори з російським командуванням [2, с.369-370]. 5 серпня Панін розпочав офіційні переговори з буджацькими та єдисанськими мурзами. 9 представників найбільш знатних родів від імені всього ногайського народу заявили "о желании отложиться от власти Турции, и принять покровительство России". Листи з подібним змістом командувач Другої армії отримував ще двічі, на що відповідав запевненнями від імені Катерини ІІ про припинення військових дій проти ногайців та встановлення з ними союзницьких відносин. Нарешті було погоджено те, що ногайці мають дати 30 аманатів від знатних родів, з них декілька мурз передбачено відрядити до Петербурга для засвідчення імператриці "народної вдячності за її заступництво". 3 вересня 1770 р. єдисанські та буджацькі мурзи з почтом до 600 чоловік прибули до князя Прозоровського для складання присяги на вірність і урочистого проголошення обітниці прихилити до союзу з Росією решту ногайців [6, с.102-104].

Російське командування намагалося створити зовнішні атрибути незалежності ногайських орд, аби на міжнародному рівні довести легітимність укладеного з ними союзу. За активного сприянням П. Паніна 3 вересня відбулося загальне зібрання Єдисанської та Буджацької орд, де був проголошений ханом усіх причорноморських ногайців Джан-Мамбет-мурза, який з того часу включив до складу свого імені давній ногайський титул бія. Невипадково П. Панін пропонував Катерині ІІ виготовити для нього такі ж атрибути ханської влади, які раніше турецький султан надавав кримським ханам [3, с.306-307;