Як відомо, повалення самодержавства в лютому 1917 р. кардинально змінило соціально- економічні та політичні основи буття Російської імперії і відкрило широкі перспективи для загальноісторичного прогресу на одній шостій частині земної кулі.

Першою спробою участі населення у формуванні представницьких органів місцевого самоврядування були вибори в громадські комітети, основна діяльність яких була спрямована на підтримку дій Тимчасового уряду в налагодженні всіх сфер життя суспільства після Лютневої 1917 р. революції в Росії.

В Олександрівську вибори у місцевий комітет громадських і робітничих організацій відбулися в 2 етапи. На першому етапі, 6 березня 1917 р., на всіх заводах, майстернях і установах обирали виборщиків, які вже на другому етапі - 9 березня, мали вибирати безпосередньо членів міського комітету.

До виборів було допущено 108 делегатів від 37 громадських організацій і 54 делегати від ради робітничих і солдатських депутатів. За результатами голосування у міський виконавчий комітет ввійшли 18 осіб: від ради робітничих і солдатських депутатів - службовці автомобільної роти В.І. Сонін, М.А. Крилов-Мартинов, С.С. Попов; від громадян міста - нотаріус С.А. Білоцвєтов; від дротового заводу - робітники А.А. Шрамов, К.І. Можайський; від Південних залізничних майстерень - В.А. Барвінський, Є.Г. Коваленко; від типографії - В.В. Кримов; від заводу ДЕКА - робітники

Т. Лепік, І.П. Велецький; працівник Катерининських майстерень В.Ф. Огурцов; земський гласний П.М. Рудь; земський санітарний лікар М.М. Попов; викладач Ф.В. Євтушенко; завідувач державною телеграфною мережею Г.А. Олександров; заступник прокурора А.П. Максимов та офіцер 3- автомобільної майстерні Б.П. Єременко.

Кандидатами в члени виконкому були обрані міський голова Ф.Ф. Мовчановський, директор комерційного училища А.М. Пантелеймонов, гласні міської думи А.М. Геншафт та П.Г. Орлов, член земської управи Л.А. Соколовський.

Головою виконкому став місцевий нотаріус С.А. Білоцвєтов, його заступниками обрали земського гласного П.Н. Рудя та земського санітарного лікаря М.М. Попова; секретарями - А.А. Шрамова і Ф.Є. Євтушенка.

На повітовому рівні ситуація була дещо іншою. Так, Олександрівський повітовий комітет складався з 36 представників від кожної волості повіту, 12 представників Селянського союзу, 4 осіб - від ради солдатських депутатів, 4 - від ради робітничих депутатів, 3 членів Олександрівського міського громадського комітету і одного представника від єврейських організацій [19].

Незважаючи на різні назви, функції новостворених міських, сільських, волосних та повітових комітетів були в основному однакові: вони брали в свої руки керівництво всім адміністративно- політичним і господарським життям на місцях [20, с.23,25].

У цей же час почалася ліквідація поліції і жандармерії, а на їх місці створювалася народна міліція. З'явились і посади комісарів губернської, повітової, районної міліції, які в своїй діяльності підпорядковувалися органам місцевого самоврядування.

Слід відзначити, що органи самоврядування в 1917 р. зіткнулися з проблемою утримання народної міліції: коштів катастрофічно не вистачало, до того ж, підвищились ціни на продовольчі товари, на утримання коней тощо. У вересні 1917 р. через необхідність негайного вирішення питання забезпеченості міліції найнеобхіднішим Олександрівська міська дума надала виключні права міській управі у розв'язанні даної проблеми [21, арк.37]. Остання, у свою чергу, вбачала вихід з цієї ситуації в перекладанні частину витрат на власників заводів та банків м. Олександрівська, які були зацікавлені у збереженні спокою у місті. Згідно з проектом найбільші підприємці мали утримувати 28 міліціонерів [21, арк.41]. Це було вкрай необхідним, адже міська управа не мала можливості навіть забезпечити житлом начальника міліції, який проживав поза межами міста [21, арк.3].

Проте, не всі члени Управи підтримали пропозицію щодо поповнення каси місцевого самоврядування за рахунок великих підприємців. Так, Крилов-Мартинов вважав, що органи місцевого самоврядування в цьому випадку беруть на себе "особливе зобов'язання" у справі охорони майнової безпеки по відношенню до заможних верств [21, арк.46].

Інші члени управи виступали проти скорочення штатів міліції, мотивуючи фізичною неспроможністю особового складу впоратись із справами.

Не можна оминути увагою того факту, що в Олександрівську було створено навіть Комітет союзу співробітників Олександрівської міської міліції, який відстоював права своїх службовців щодо покращення умов життя та праці і погрожував управі у разі невиконання його вимог загальноміським страйком [21, арк.25зв].

Уже 26 вересня 1917 р. міська дума Олександрівська виділила 303 тис. руб. на утримання 150 міліціонерів (до цього часу їх було 84 особи). При цьому місячний посадовий оклад для піших міліціонерів збільшувався з 75 руб. до 100, а у кінних міліціонерів із 100 руб. до 120. Начальник міліції отримував 400 руб. на місяць, його помічник - 300, секретар - 175 і розсильні по 50 руб.[21, арк.38,83,85].

Також міліцейському апарату катастрофічне не вистачало зброї. Міністерство внутрішніх справ окремим наказом повідомило міські та земські управи, що воно немає достатньої кількості амуніції для задоволення нею потреб народної міліції. З цього приводу начальник Олександрівської міської та повітової міліції М.Я. Васильєв просив управу "зробити ревізію", а точніше, - конфіскувати зброю в магазині Гавришева [21, арк.53а].

Створювалася в містах і народна самоохорона, що займалася попередженням крадіжок із будинків і дворів та захистом населення від грабіжників. Так, наприклад, для організації самоохорони місто Олександрівськ поділялось на 14 районних дільниць. До загонів самоохорони входили всі чоловіки віком від 18 до 55 років за винятком осіб духовного сану. Керував ними створений при міській