Генеральному секретаріатові, гостро засуджує політику буржуазних членів уряду в українській справі, протестує проти звуження компетенції Генерального секретаріату шляхом несправедливого обмеження автономії України й рішуче заявляє, що всіма силами підтримуватиме раду в її боротьбі за втілення в життя конституції України, розробленої Центральною Радою".
Ще більшою мірою українці зміцнили свої позиції під час придушення Корніловського заколоту та подолання його наслідків.
На інших позиціях стояли представники російської революційної демократії. Свідченням цьому є рішення наради громадських організацій Таврійської губернії, що проходила 31 липня - 1 серпня 1917 р. під головування губернського комісара М. Богданова з українського питання: "Признати неможливим включення тої чи іншої місцевості в склад якої б то не було автономної територіальної одиниці без чітко вираженого бажання населення даної місцевості; звернути увагу Тимчасового уряду на те, що питання про включення Таврійської губернії в склад автономної України не вирішене жодною із громадських організацій губернії і що в зв'язку з цим і вирішення його Тимчасовим урядом є також передчасним" [109]. Нарада визнала бажаним, щоб національним меншинам кожної даної місцевості була забезпечена можливість звертатися в місцеві державні установи на рідній мові [109].
У зв'язку з цим автор поділяє думку В.Ф. Верстюка про те, що "на той час в Україні не існувало політичних сил, впливовіших за Центральну Раду. Але питання влади на місцях потребує ретельного й ґрунтовного дослідження, бо воно, по-перше, замовчувалося радянською історіографією або грубо фальсифікувалося, а по-друге, вирішувалося не скрізь однаково" [110, с.24].
Період вересня - жовтня 1917 р. характеризувався загостренням боротьби Центральної Ради за автономію України. Переконавшись, що компроміс з Тимчасовим урядом став перепоною на шляху остаточного вирішення національної проблеми, Центральна Рада та Генеральний Секретаріат здійснили ряд широких кроків до самоврядування. У декларації від 29 вересня було оголошено про скликання Українських Установчих зборів. Меморандум від 13 жовтня повідомив про поширення влади Генерального Секретаріату на усі сфери державного управління. Це поставило Центральну Раду на грань розриву з Тимчасовим урядом, якому вона фактично відмовилась підкорятись. Аналогічні відносини склались у неї і з Радою Народних Комісарів.
31 жовтня 1917 р. загальні збори УЦР поширили владу Генерального Секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Воронезьку губернії. 3 листопада на об'єднаному засіданні виконкомів робітничих і солдатських депутатів Києва Центральну Раду було визнано краєвою владою.
Питання про перехід влади до рад досить гостро дебатувалося і в Олександрівську. Аналіз протоколів загальних зборів робітників та службовців ряду підприємств міста показує, що робітники Олександрівського дротяного заводу, заводу Д.Г. Зільбера, службовці депо залізничних майстерень вважали передачу влади радам до Установчих зборів передчасною і засуджували позицію місцевих більшовиків, які 19 жовтня 1917 р. демонстративно покинули засідання ради і наперекір її рішенню направили свого делегата Буфетова на II Всеросійський з'їзд рад [111]. 21 жовтня, коли почалися дебати з перевиборів виконавчих органів міської ради, есдеки і есери на своїй нараді постановили своїх кандидатів у президію не виставляти, і керівний орган ради повністю передати в руки більшовиків, щоб ті на практиці показали всю неспроможність "до творчої роботи" [112].
Редакція газети "Александровская мысль" вважала таке рішення помилковим, оскільки "становище в самій раді, якщо не вважати збільшення числа депутатів більшовиків, мало змінилося" [112]. Їх позицію про перехід влади до рад робітничих і солдатських депутатів підтримали лише збори робітників і службовців заводу інженера І. Барського. Про слабкість більшовиків говорив і той факт, що вони так і не змогли провести своїх представників на керівні посади в раді [113].
Та незважаючи на це, вони закликали населення "до бунтів, саботажу, розповсюджуючи неправдоподібні чутки". Міська дума, обрана мешканцями Олександрівська на основі таємного, рівного та загального голосування, на засіданні 27 жовтня постановила: створити при міському управлінні комітет із захисту громадської безпеки з представників міської та земської управ, ради робітничих, солдатських та селянських депутатів, військової організації та військової частини, соціалістичних партій та громадських організацій [114, арк.69].
Комітет до обрання президії на нараді 28 жовтня доручив міській управі та повітовому комісару Тимчасового уряду вжити заходів із захисту громадської безпеки та спокою [114, арк.69]. Міська управа Олександрівська звернулась до населення міста з проханням підкорятись розпорядженням тільки міської управи та урядового комісара, а розпорядження від інших організацій та осіб вважати незаконними. Крім того, вона також вважала, що "населення допоможе їй з необхідним спокоєм провести виборчу кампанію до Установчих зборів, які зможуть вирішити всі проблеми та виразити волю народу" [114, арк.69].
Більшовики Олександрівська, розуміючи, що без повстання і збройної боротьби захопити владу неможливо, формували на заводах збройні загони робітників, робили все для того, щоб залучити до повстання і солдатів місцевого гарнізону.
У листопаді і на початку грудня йшла невпинна і напружена боротьба між більшовиками, з одного боку, та меншовиками, есерами, національними силами і анархістами, з іншого.
Перші бої за встановлення Радянської влади в Олександрівську розпочалися 12 грудня 1917 р. Бої точилися до 15 грудня. На цей час боротьба для більшовиків закінчилася поразкою [115, с.18-20; 32-34; 37]. Однак вже 2 січня 1918 р. до міста прибули чотири ешелони балтійських моряків і робітників Петрограда і Москви з гарматами і