Переломним моментом у політичному житті Півдня України стали події кінця жовтня - грудня 1917 р. Адже саме в цей час українізація краю отримала логічне завершення - тут встановлюється влада українських інституцій, підпорядкованих у своїх діях Центральній Раді. Проте це був досить складний і драматичний процес. Після падіння Тимчасового уряду політична боротьба загострилася до краю. Українці зіткнулися тут з серйозним опором зросійщених, а з часом і збільшовичених рад робітничих і солдатських депутатів, які бачили своє майбутнє у виконанні наказів Ради Народних Комісарів і встановленні в краї більшовицької диктатури.

Скликання Українських Установчих зборів стало нагальною потребою. Третій Універсал Центральної Ради поставив це питання в практичну площину. Вибори до Українських Установчих зборів були призначені на 27-29 грудня 1917 р., а днем їх скликання оголошувалося 9 січня 1918 р.

Центральна рада створила Головну комісію в справах виборів до Українських Установчих зборів, яка почала роботу 14 листопада.

В Олександрівську вже 1 грудня міська управа для проведення виборів в Українські Установчі збори почала складати виборчі списки, які протягом двох тижнів виправлялися і уточнювалися. Перед виборами Олександрівське міське самоврядування через засоби масової інформації закликало мешканців ".голосувати за достойних кандидатів., за політичні партії та об'єднання, погляди яких поділяєте" [121, арк.9,36].

Слід відзначити, що виборча кампанія на Півдні України проходила за специфічних обставин: на час виборів до Українських Установчих зборів Першим Всеукраїнським з'їздом рад Україна уже була проголошена республікою рад. І якщо центральні райони країни ще знаходилися під впливом Центральної Ради, то на Катеринославщині та Північній Таврії у результаті воєнних дій влада поступово зосереджувалася в руках більшовицьких органів управління, які проводили виборчу кампанію "без огляду на права українського громадянства" [122, с.204.].

Про напруженість політичної боротьби та широку диференціацію суспільства в соціально- класовому плані свідчать списки по виборах депутатів до Установчих зборів УНР. По Катеринославській губернії було зареєстровано 21 список [123, с.54-55].

Основна боротьба за вплив на виборців розгорнулася між загальноросійськими політичними партіями (більшовиками, меншовиками, соціаліставми-революціонерами, народними соціалістами, кадетами) - з одного боку, та українськими соціалістами-революціонерами і соціал-демократами - з іншого.

Проте не залишились осторонь й інші політичні партії та об'єднання. Досить активно провели передвиборчу кампанію в цьому регіоні єврейські організації (Бунд, Поалей-Ціон, Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія, сіоністи); окремо виставили свої списки об'єднані польські соціалісти, українські федералісти-республіканці, всеросійська організація "Единство" та ін. Крім того, на мандати депутатів претендували і позапартійні об'єднання й організації. У Катеринославській губернії це - українські незалежні революціонери-демократи та група журналу "Шлях", землевласники Катеринослава (Союз земельних власників і безпартійних прогресистів), Катеринославська польська окружна рада та ін. [124, с.20].

В Олександрівську під час виборів до Українських Установчих Зборів лише четверта частина громадян (7481 чоловік), занесених у списки, прийшла на виборчі дільниці. Така пасивність виборців була зумовлена, в першу чергу, встановленням в місті радянської влади. Найбільше голосів - 1892, отримав список більшовиків. Друге місце зайняли українські соціал-демократи. За них проголосували 1279 чоловік. Меншовики і есери набрали відповідно 370 і 368 голосів.

Перед більшовицькою загрозою консолідували свої сили заможні верстви населення міста. Так, за кадетів проголосували 455 чоловік, а за "Союз земельних власників і прогресистів - 357. Єврейські ж політичні партії вибори фактично програли. За кандидатів Поалей-Ціон і Бунду проголосували відповідно 206 і 73 виборців. А за об'єднану єврейську соціалістичну робітничу партію лише 39 [125].

Проаналізувавши хід політичної боротьби у Запорізькому регіоні у період Української революції 1917 - початку 1918 років можна зробити висновок: незважаючи на захоплення значної частини мешканців міста соціалістичними ідеями загальноросійських партій, невпинно і стабільно зростала і національна самосвідомість виборців. Так, якщо на виборах до міської думи за національний список голосували лише 11% жителів міста, то під час осінніх виборчих кампаній цей показник майже подвоївся.

А ось у селі Павлівці Олександрівського повіту результати голосування були іншими. Із 1 249 виборців у голосуванні взяли участь 1001 (80%). При цьому за список Селянської спілки і УПСР проголосувало 685 (68%) осіб, УСДРП - 10, російських есерів - 4, більшовиків - 291, кадетів - 1, землевласників - 2 і Поалей-Ціон - 2 [126].

До Українських установчих зборів від селян Олекандрівського повіту було обрано Іванченка Є.Я. (с. Ново-Іванівка) та Хоменка Н.І. (с. Успенівка) [127].

У Таврійському округу вибори до Українських Установчих Зборів не проводилися, хоча ще 17 грудня 1917 р. у Мелітополі відбувся з'їзд представників північних повітів губернії, який ухвалив рішення про участь населення краю у виборчій кампанії [128].

Отже, робота по виборах до Українських Установчих зборів проводилася ще в час реального впливу Центральної Ради на ситуацію, але загострення боротьби доходило на Півдні України до прямих сутичок з більшовиками, які стояли за встановлення радянської влади на Україні насильницьким шляхом - шляхом збройного повстання. Та це питання міста. Село ж вирішувало свої економічні проблеми і щиро сподівалось на те, що Українські Установчі збори зроблять життя трудящих кращим. Але, на жаль, військова експансія