Підтримували порядок в місті і деякі представники армії. Ось що з цього приводу було надруковано в місцевій газеті "Единение": "Ми, солдати-соціалісти Олександрівського гарнізону, об'єднавшись у "Військову організацію громадської безпеки" - вирішили взяти на себе охорону громадян від посягань на життя, майно і свободу і боротьбу із злочинними і темними елементами" [22].

Цілий ряд владних функцій покладався на губернські, повітові, волосні земельні комітети, що були підпорядковані Головному земельному комітетові міністерства землеробства Тимчасового уряду [23].

Повноважними органами влади революційної демократії були ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. На Півдні України, як і повсюдно, ініціатива створення рад належала робітникам та представникам поміркованих соціалістичних партій, в першу чергу меншовикам. Для того, щоб ради представляли інтереси різних категорій робітників встановлювалися модус представництва, який затверджували самі ж робітники на своїх зборах.

У Бердянську група меншовиків на чолі з М. Киселенко 1-3 березня створили своє оргбюро по виборах до рад. У м. Мелітополі ініціативна група меншовиків скликала мітинги робітників і службовців 4 березня 1917 р. На них робітники і службовці обирали по одному члену ради від кожних 50 чол.

До кінця березня 1917 р. був обраний постійний склад ради робітничих і солдатських депутатів у складі 55 осіб і виконавчий комітет з 7 осіб. Головою ради став меншовик А. Віхтін [24, с.6]. 8 березня була створена рада робітничих депутатів в Олександрівську [24, с.6].

Структура рад була в основному однотипною. Загальні збори виступали вищим законодавчим органом для усіх виборщиків. Обрана загальними зборами президія виконувала представницько- розпорядницькі функції.

Виконавчим органом рад був виконком, який обирався для оперативного вирішення значної кількості питань, з якими стикалися ради. Пленум ради обирав спеціальні постійні і тимчасові комісії, які виконували всю практичну роботу. Головою зборів був голова ради. Усі питання зборів вирішувались простою більшістю голосів. Законну силу рішення окремих комісій набувало тільки після санкції юридичної комісії.

Часткові перевибори рад Північної Таврії проходили в серпні 1917 р. У Бердянську всього було обрано 102 депутати. В раді було 25 меншовиків і стільки ж співчуваючих, біля 15 есерів, і 13 співчуваючих їм, 7 більшовиків, і біля 23 співчуваючих їм. Головою ради знову було обрану меншовика Кисленка [25, с.102.].

Як і по всій Росії, на Україні відразу ж після перемоги Лютневої революції за прикладом робітників почали виникати ради селянських депутатів.

Процес створення сільських рад у різних районах України відзначався нерівномірністю і мав свої особливості. В одних місцях спочатку створювалися низові ланки - волосні й сільські ради, які виступали ініціаторами повітових та губернських з'їздів. Право участі у виборах сільських і волосних рад надавалось усім громадянам, незалежно від національності, віросповідання і статі. Сільські ради прийшли на зміну сільським управам, а волосні ради - волосним правлінням.

Так, 30 квітня 1917 р. у Великому Токмаку пройшов повітовий селянський з'їзд. Організатором його скликання була Бердянська рада робітничих і солдатських депутатів, а також повітова організація соціалістів-революціонерів. З'їзд оголосив про створення у повіті ради селянських депутатів, було обрано голову і трьох його заступників [14, с. 31].

У липні-серпні 1917 р. ради Запорізького краю взяли активну участь у бурхливій політичній боротьбі, яка охопила всю країну. Всі губернські, повітові і міські ради робітничих, солдатських і селянських депутатів переважною більшістю голосів меншовиків та есерів засудили липневу демонстрацію в Петрограді, організовану більшовиками, вважаючи її провокацією, вимагали консолідації навколо Тимчасового уряду. Ради виступали за створення коаліційного Тимчасового уряду із соціалістів і кадетів.

У національному питанні ради селянських депутатів вимагали надання Україні широких автономних прав у складі Російської федеративної республіки [26, с.30]. Найзлободеннішими, найболючішими для селянства були питання про припинення війни та про землю, у зв'язку з чим воно розглядало й питання про владу. У постановах рад селянських депутатів чільне місце посідала вимога закінчення війни. Певні надії у цьому плані широкі маси селянства пов'язували з приходом до влади Тимчасового уряду, проте він з перших днів запевнив союзників, що виконає зобов'язання царського уряду і продовжуватиме війну до переможного кінця [27, с.72].

У період двовладдя ради селянських депутатів ще не усвідомлювали сповна реального шляху до розв'язання земельного питання. Майже всі вони вимагали скасування приватної власності на землю, переходу її без викупу до рук селянства, проте при цьому виступали проти самочинного захоплення земель, залишаючи остаточне вирішення земельного питання за Установчими зборами. Деякі ради вдавалися до половинчастих заходів: обмеження орендних цін, передачі селянам в оренду земель, не засіяних поміщиками, та ін. Це було наслідком того, що ради на селі на той час були загальноселянськими організаціями, які об'єднували бідноту, середняків і заможне селянство. Процес створення окремих рад батрацьких і бідняцьких депутатів розгорнувся в Росії тільки влітку 1918 р., на Україні ж він набрав поширення лише після закінчення громадянської війни. І все ж слід відзначити, що селяни надто повільно втягувалися в політичне життя, ще повільніше організовувалися.

Варто зауважити, що навесні 1917 р. певною популярністю користувалися створені самими