Керівники "Всеросійського селянського союзу" розглядали його як політичну партію і закликали своїх членів брати "участь в роботі місцевих громадських організацій, волосних і селянських, виконавчих і продовольчих, волосному і повітовому земському самоуправлінні, входячи рівноправними членами, проводити послідовно і наполегливо погляди свого союзу і стояти завжди на стороні охорони інтересів трудового селянства" [28].

В Україні Селянські союзи набули найбільшого поширення на Катеринославщині. Уже в березні 1917 р. тут з'являються перші осередки союзу, які створювалися одночасно з формуванням місцевої влади на селі. Збираючись на сходи для виборів волосних виконавчих комітетів, селяни виносили рішення про приєднання до Селянського союзу і створювали відповідний комітет організації [29; 20, с.25].

В Олександрівському повіті сільські комітети організації в квітні 1917 р. були створені в селах (Наталівці, Комишевахах, Білоцерковці, Новогупалівці і Купріяновці) і двох волосних центрах - Жеребецьк і Пологи [30].

Перший повітовий з'їзд Селянського союзу відбувся в Олександрівську 24 травня 1917 р. На нього прибули представники від 27 кредитних товариств, 21 споживчого товариства і 60 чоловік від волосних і сільських комітетів Селянського союзу, які проголосували за "найскоріше скликання Установчих зборів, за автономію України в складі Російської Федерації, за відокремлення церкви від держави, за загальне і обов'язкове навчання за рахунок держави на місцевій мові, пенсійне забезпечення і заборону назавжди випуску і продажу спиртних напоїв" [31].

У повітовий комітет Селянського союзу було обрано Матюху, Радомського, Прокоф'єва, Абраменка, Закопайка. В губернський комітет делегували В. Дубовика, О. Затейщікова, Ребенгака, Столярова, Хохлова, Павленка, Іваненка та Тимошенка [32].

6 серпня відбувся другий повітовий з'їзд організації. На ньому в губернський і повітовий продовольчі комітети та повітове земство було обрано по чотири чоловіки і в шкільні комітети - дві особи. До Всеукраїнської ради селянських депутатів було делеговано Радомського і Герасименка [33].

Інколи Селянські союзи брали на себе більш широкі повноваження. Це проявляється в діяльності Н. Махна. "Ми, анархісти, згодні із соціалістами-революціонерами у тому, що селянам необхідно організуватися в "Селянський союз". Організація "Селянського союзу" необхідна для того, щоб селянство влило максимум своїх живих, енергійних сил у русло революції, розсунуло ширше її береги, визначило б її конкретну сутність", - писав Махно у своїх "Споминах" [34, с.30-31].

28-29 березня 1917 р. був покладений початок організації Гуляйпольского селянського союзу. У комітет Союзу ввійшло 28 селян. Головою комітету селяни затвердили Нестора Махна, який, діючи в Громадському комітеті з наказу "Селянського союзу", домігся взяття земельного відділу під безпосереднє своє керівництво. Влітку 1917 р. на з'їзді селян у Гуляйполі була прийнята декларація Гуляйпольского селянського союзу, яка зазначала, що "трудове селянство Гуляйпольского району вважає своїм невід'ємним правом проголосити поміщицькі, монастирські і державні землі суспільним надбанням" і втілити це проголошення в недалекому майбутньому в життя" [35, с.9].

Багато владних функцій, починаючи з березня 1917 р., безпосередньо на підприємствах брали на себе фабрично-заводські комітети та професійні спілки. Засновниками економічних організацій російськомовних робітників, що складали більшість населення міст України, були переважно загальноросійські соціалістичні партії. Виникнення двох типів економічних організацій робітників зумовлювалося тим, що у профспілках робітники об'єднувались не за виробничим, а за професійним принципом, і для захисту інтересів окремих трудових комітетів необхідно було організувати робітничі органи. Вони отримали назву робітничих чи фабрично-заводських комітетів.

Масове профспілкове будівництво розпочалося в Україні у другій половині березня. Об'єднуючи в своїх лавах десятки тисяч людей, профспілки досить серйозно впливали на соціально-політичну ситуацію в регіоні [36, с.58-59; 37, с.91-92].

Серед видів діяльності профспілок варто назвати здійснення юридичної допомоги, надання позик безробітним, надання лікарської допомоги. Професійні спілки займалися також культурно- просвітницькою та видавничою роботою. Борючись з безробіттям, професійні спілки співробітничали з міськими біржами праці.

Фабзавкоми, як і профспілки, багато робили для реалізації здобутих політичних свобод, налагоджували охорону підприємств, створювали робітничу міліцію, боролися за встановлення 8- годинного робочого дня, підвищення зарплати, зміну правил внутрішнього розпорядку та охорони праці, налагоджували культурне дозвілля робітників. Окремі фабзавкоми навіть увільняли від роботи деяких представників адміністрації. У випадку саботажу з її боку вони брали на себе регулювання і організацію виробництва шляхом встановлення робітничого контролю. Незабаром після Лютневої революції був встановлений контроль за прийомом і звільненням з роботи з боку профспілок або завкомів [38, с.51].

Існували й інші форми самоврядування. Так 16 квітня 1917 р. був створений Союз земських службовців Олександрівського повіту. У травні на зборах, що затверджували статут Союзу, брали участь 216 осіб. Мета Союзу: сприяння покрашення постановки і введення земського господарства, будівництва лікарень, бараків, шкіл; покращення правових, економічних, побутових умов праці, підвищення культурно освітнього рівня та розвиток громадянської та політичної самосвідомості членів союзу [39, арк.24].

Після перемоги Лютневої революції 1917 р. в Росії склалася якісно нова політична ситуація. Повалення монархії та своєрідне вирішення питання про владу, послаблення загальноросійської центральної влади і зростання національно-демократичних сил, проголошення широких демократичних свобод, подальша класова диференціація суспільства і наявність цілого комплексу невирішених життєво важливих проблем - усе це призвело до виходу на арену політичної боротьби понад 70 загальноросійських та національних партій, більше 20 з яких діяло на Україні [40,