У зв'язку з цим, гуляйпільці не підтримали рішення ІІ Катеринославського губернського селянського з'їзду про перетворення Селянських союзів у Селянські спілки і створили в серпні 1917 р. на районному з'їзді незалежну раду робітничих і селянських депутатів [53, с.24].

Ставши головою Гуляйпільської ради, Н. Махно активно засуджував спроби Тимчасового уряду і Центральної Ради прибрати всю повноту влади до своїх рук, виступав проти ідеї проведення виборів до Установчих зборів [54, с.104].

Почав набирати сили і український рух. Національно свідома інтелігенція краю була ініціатором створення культурно-національних товариств, українських громад та українських політичних партій і організацій. Вона започаткувала видання українських газет та журналів, взяла найактивнішу участь у формуванні місцевих організаційних структур національного руху.

24 березня 1917 р. з ініціативи місцевих робітників і учнів середніх шкіл було створено філію Катеринославської "Просвіти" в Олександрівську. В перший же вечір до "Просвіти" записалося біля 150 осіб. Було обрано раду товариства у складі: Ткаченка (голова), Янчука, Обраменка, Козачука, Похілова, Безверхого та Слухая [55].

11 липня 1917 р. в Олександрівську було засновано Українську Військову Раду. В її Статуті, зокрема, говорилося:

"1. Громада ставить своєю метою об'єднання вояків-українців-офіцерів, солдат, військових урядовців і інших членів даної військової одиниці на ґрунті:

а) осягнення федеративно-демократичної республіки в Росії;

б) національно-територіальної автономії України;

в) організації українського війська.

Громада бере активну участь в загальному військовому житті і дбає про здійснення та закріплення нового військового демократичного ладу у війську. Громада дбає, аби в комітетах (полкових чи інших) було забезпечено представництва от українців, відповідно до їх кількості.

Веде активну працю в справі національного освідомлення українців на фронті, в тилу і флотах, в напрямку осягнення автономії України і здійснення національних прав українського народу. Для сеї мети громада:

Проводить широку пропаганду, як усну, так і писемну.

Організовує зібрання, лекції, мітинги, читання.

Закладає, де можна військові демократичні товариства, проводить іншу просвітницьку роботу" [56, арк.19].

Єврейський політичний рух в 1917 р. на Півдні України, як і в державі в цілому, розгортався в основному на засадах сіонізму, пов'язаного з підготовкою ідеологічних, політико-правових та матеріально-технічних умов для масової еміграції єврейського населення з Росії до Палестини. Крім того, сіоністські організації активно працювали над проблемою підвищення "культурного рівня і економічного благополуччя" єврейського населення безпосередньо і в Росії [57, с.18]. Центрами сіоністського руху в регіоні були Олександрівськ, Мелітополь, Бердянськ, Гуляйполе і Михайлівка [58; 59].

Крім створення партійних осередків, лідери єврейського національного руху проводили в цей час багатотисячні мітинги, маніфестації, збори.

Досить впливовою і організованою частиною сіоністського руху була автономна єврейська народна фракція "Цеірей-Ціон", яка розглядала сіонізм, як рух всенародний і надкласовий, що ставить собі за мету створення "на здорових соціальних засадах національного політичного центру в Палестині" [60; 61]. Слід зазначити, що значну частину складу народної фракції "Цеірей-Ціон" становила єврейська молодь.

Ліве крило сіоністського руху було представлене Єврейською соціал-демократичною робітничою партією "Поалей-Ціон", Соціалістичною єврейською робітничою партією (СЄРП) та Партією соціалістів-сіоністів.

В основу ідеологічної доктрини "Поалей-Ціон" були покладені принципи, що поєднували теорію класової боротьби, соціалізму і сіонізму, де головним стрижнем виступали територіальна автономія для євреїв у Палестині і національна - в країнах проживання [40, с.316-317].

Декларувалося різко негативне ставлення до війни, а підтримка Тимчасового уряду ставилась у залежність від його демократичності та активності у сфері соціальних перетворень. До українських державотворчих процесів ставлення партії було позначене повною підтримкою протягом усього 1917 р.

В Олександрівську поалей-ціоністський осередок нараховував в середині квітня 50 осіб [62]. Декілька десятків осіб складала організація "Поалей-Ціон" у Бердянську [63].

Проміжне становище серед єврейських соціалістичних партій Півдня України займали Соціалістична єврейська робітнича партія (СЄРП) і Партія соціалістів-сіоністів (ПСС). Улітку 1917 року ці партії об'єдналися і утворили Об'єднану єврейську соціалістичну робітничу партію (ОЄСРП), що тісно співробітничала із Всесвітньою сіоністською організацією та контактувала з УПСР.

Сприяючи єврейській еміграції до Палестини, члени цих організацій заявляли про свої наміри боротися за демократичні перетворення в Росії разом з російським пролетаріатом [64; 65].

Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія мала власний підхід до розв'язання як єврейського, так і українського питань. Програма дій цієї партії передбачала співробітництво з іншими недержавними національностями в боротьбі за перетворення Росії в демократичну республіку і захист прав національних меншин. Її структурні підрозділи існували в Олександрівську [66].

Специфічне положення в єврейському політичному русі займав Бунд - "Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії", який активно співробітничав з меншовиками. Його керівництво вважало, що Росія "тільки стала на шлях капіталістичного розвитку, і якщо пролетаріат захопить владу, він відштовхне від себе всі інші класи. Він настроїть їх проти себе і загине в нерівній боротьбі" [67, с.1]. Таку позицію поділяли бундівські організації України. Улітку 1917 р. Олександрівська організація Бунду нараховувала 82 чол., Мелітопольська - 120 чол. [68, арк.42- 47; 69, с.3].

Поляки з'явилися в регіоні на початку XX століття. В основному це були робітники евакуйованих заводів, біженці та військовополонені. Представників пануючих верств населення серед них майже не